Після початку повномасштабного російського вторгнення зустрівши гарно підготовлений спротив ЗСУ, а також масовий опір в таких містах, які стереотипно вважались "проросійськими", як Миколаїв та Харків, ворог не припинив вести приховану пропаганду. Ця інформаційна зброя "на болотах" дуже пропрацьована.
Її основними характерними рисами є:
- системне просування антизахідних поглядів
- дискредитація ідеї розділення відповідальності (анг. "shared responsibility") російського суспільства за війну проти України
- позиціювання українського суспільства як агресивного та русофобського
- нав'язування ідеї про нерозривний історико-культурний зв'язок між Україною та Росією, що має зберігатись у майбутньому
- нормалізація джерел російської пропаганди та ключових наративів Кремля в інформаційному просторі
- спроби поляризації та дестабілізації суспільства.
Основні цілі пропаганди з боку РФ відрізняються незалежно від цільової аудиторії. Працюючи на міжнародну аудиторію, така пропаганда переслідує насамперед відбілювання російського суспільства, зняття санкцій з РФ, які начебто чинять шкоду "невинному" населенню Росії. Задачі для української аудиторії інші - демотивація та деморалізація, просування ідеї про неминучість поразки, нав'язування бачення України як невіддільної від Росії в історичному та культурному аспектах.
На реалізацію цих цілей прихованої пропаганди працює ряд різних каналів комунікації:
- агенти впливу Кремля в політичних, економічних та медійних колах західних країн (по різнім оцінкам це може бути від 5000 до 10000 людей)
- медіа та онлайн-ресурси, що не мають прямого прозорого зв'язку з урядом РФ(сотні, якщо не тисячі)
- боти, тролі та скоординовані мережі неавтентичних акаунтів у соцмережах для маніпуляцій громадською думкою
- представники російських ліберальних та/або опозиційних сил.
Найбільш деструктивний потенціал у довгостроковій перспективі має саме остання категорія. Представники російської опозиції, медіа та інфлюенсерів, які формально засудили війну та вторгнення, продовжують користуватись значною популярністю серед українців, а міжнародна аудиторія нерідко сприймає їх виключно у позитивному світлі, як героїв що виступили проти репресивної машини путінської Росії (кейс Овсяннікової - наочний приклад). продукований такими діячами контент нерідко транслює всі ключові наративи російської пропаганди та нав'язує імперську оптику стосовно України.
Окрема складність полягає у тому, що виявити, довести та обмежити вплив прихованої пропаганди, розповсюджуваний зазначеною категорією осіб, є практично неможливим. Бо вона "маскується" під суспільно важливу інформацію. Існує та розвивається паралельно із відкритою пропагандою та брехнею. Згадайте скільки було версій тільки одного злочину - збиття авіалайнеру рейсу МН-17 у липні 2014 року?!
Деякі "троянські" медіа, на кшталт "Медуза", Дождь" навіть змінили країну з якої ведуть таку пропаганду. Робиться це щоб "обійти" федеральні закони цензури, проте попри "легендовану опозиційність", їх матеріали продовжують нести ознаки прихованої пропаганди проти України, що видно з провладної лексики, яка періодично використовується у сенситивних питаннях (форма "на Украине", "присоединение Крыма", "военная спецоперация") абстрагування від геополітичної ситуації, підтримка наративу про те, що російське суспільство не може нести відповідальності за війну.
Російський лібералізм як поле прихованої пропаганди
В країні кіноідеології майже не звучить опозиційна думка, її дозволяють собі давні та не дуже - російські емігранти. Але російські ліберали в Лондоні, наприклад, недостатньо конкретні у висловлюванні своєї позиції. Вони весь час використовують формулювання "путінська армія", "війна путіна", що може свідчить про намагання відбілити російське суспільство як таке, переклавши відповідальність за початок повномасштабного вторгнення і всі супутні воєнні злочини та жертви суто на вузьке коли політичної еліти. Подібними термінами послуговуються А.Навальний, М.Кац, Ю.Латиніна, І.Пономарьов. Такий підхід повністю вкладається в один з ключових напрямків прихованої пропаганди.
Окрім того, російські опозиційні активісти та діячі, а також їх прихильники не тільки систематично намагаються відбілити російське суспільство та дискредитувати ідею розділеної відповідальності, необхідної для критичного осмислення війни і її причин та унеможливлення їх повторення у майбутньому. Вони також періодично намагаються прирівняти українську владу до російської, а українське суспільство до російського. Та ще мають нахабство звинувачувати українців що їх негативне ставлення до всього російського (культури, зокрема) робить їх нічим не краще від російських воєнних злочинців. Деякі вітчизняні діячі контрпропаганди, типа Арестовича іноді їм вторять.
Особливо активно такі повідомлення розповсюджуються через керовані Росією анонімні телеграм-канали і їх озвучення російськими опозиціонерами, що користуються довірою частиною української та міжнародної спільноти, посилює вплив подібної прихованої пропаганди. Але українське громадянське суспільство навіть під час Єдиного телемарафону має купу плюралістичних думок і не як не чекає від якогось "цабе" думки, які слід озвучувати, чи виносити на обговорення. В умовах сучасного плинного та перенасиченого інформаційного поля, різко зростає необхідність критичного та усвідомленого споживання інформаційного контенту, створеного в умовах такого плюралізму. Подібне критичне сприйняття, що включає розуміння імперської оптики та можливостей російських опозиціонерів і їх платформ розповсюджувати - можливо, несвідомо, приховану пропаганду є важливим для уникнення цілого ряду загроз.
Російська пропаганда від кого б вона не транслювалась, фактично проводить геноцид свободи думки, оскільки спрямована на усунення можливостей для людей вільно мислити. Та примусово нав'язує викривлену антидемократичну картину світу в якій цінності нічого не вартують.
Продовжуємо як і більшість українських медіа захищати право кожної людини на свободу думки. Тримаємо інформаційний стрій.
В.Головченко.
Немає коментарів: