Фронтова література вже у бібліотеці

Це відбувалося на 254-ий її день. В Одеській обласній бібліотеці ім. Грушевського, зустріч з письменником, який мріяв про кінорежисуру, бо за освітою художник-дизайнер, але письменництво поки випереджає, написано та видано 6(шість) книжок, каже воїн - Валерій Пузик.

2014-м був на Майдані, потім вже, відразу на Сході, нашому Сході, Донеччині, Луганщині. Для мене, особисто, то людина, яка може як свідок, ЖИВЦЕМ, все РОЗПОВІСТИ. Але того не було… Письменник має характерну хмельницьку вимову (як на мене, КЛАСНУ), бо ми, навчені українській, начебто літературній, позбавлені подібного промовляння і навчитися тут (в Одесі) вже не здатні, - це я заздрю.
На мої запитання: «Як це? Бути на фронті, усередині?», відповідав, що найбільше дратують… ЩУРИ! 

О?! Як? Що щури ще живих, їх, гризли!!! Ну й їжу… Хоча мене понад усе турбує як під час дощу сидіти в окопі… Я щоразу під час дощу переживаю: «Як це? Сидіти у воді просто неба, - «просто неба?!»
Інших подробиць витягти не вдалося… Але моя улюблена бібліотека, що ім. Грушевського запропонувала взяти книжку «Моноліт», де З ПЕРШОЇ СТОРІНКИ саме й була розповідь про «Як це?» і я відразу відчула те…
Вже видана дитяча книжка, автор коментував, що й такі потрібні, бо виступають у ролі своєрідних тригерів… Хоча книжка «Моноліт» що базується на досвіді ранньої фази цієї війни мене вразила. (Описувати чи характеризувати не буду, я ж не літературознавець; я просто ЧИТАЧКА, здатна розуміти/всотувати сенс текстів). Але тексти з цієї книжки мене зачепили.

Я, навіть, сфотографувалася з Валерієм Пузіком, дивіться більше інформації на сайті бібліотеки, ба більше, можна взяти додому усі 6 книжок автора.

Уте Кілтер.