Деякі візити назавжди залишаться в моїй пам'яті . Один з них – моя перша подорож до України, у квітні. Я впевнена, що Матті теж дуже добре її пам'ятає. Коли ми приїхали в Бучу, звідти щойно пішли російські солдати. Там були вишикувані мішки з тілами. Поруч з церквою було знайдено братські могили. Це жахіття я ніколи не забуду. Але коли я повернулася до Києва в червні, а згодом у вересні, я побачила країну, котра прагне відновити попереднє життя. Дороги й мости були відремонтовані. Знову відкрилися магазини й офіси. Це говорить мені про одне: навіть попри те, що російські ракети вкотре падають на міста України, їм не зламати дух українців. Погляньте, що сталося в понеділок уранці на станціях київського метро. Тисячі людей сховалися у підземеллі – і вони почали співати. Пісні надії, пісні гордості, пісні, які кажуть росіянам: Ми не боїмося. Ми, Європейський Союз, повинні продовжувати підтримку України і в біді, і в радості, і стільки, скільки буде потрібно. Так само, як ми це робимо починаючи з лютого. Наші дії у відповідь на вторгнення здивували Путіна й світ. За лічені дні ми спільно запровадили перші санкції. А далі були ще вісім послідовних санкційних пакетів, аби зробити усе, що тільки можливо. Останній пакет є відповіддю на фіктивні «референдуми» на окупованих українських територіях. Ми допомогли Україні коштами на суму до 19 мільярдів євро, а також зброєю і непохитною політичною підтримкою. Ми надали українським біженцям повний і негайний тимчасовий захист, доступ до ринку праці, охорони здоров'я та навчання. Громадяни відкрили для них свої серця і свої домівки. Ми запровадили «шляхи солідарності», щоб українські селяни могли і надалі годувати світ. 60% українського зерна вивезено з цієї країни нашими шляхами. Ми відновлюємо школи і долучаємось до першості у відбудові. Сповнені ентузіазму, ми надали Україні статус кандидата, і, на мою думку, ми можемо цим пишатися. Це доводить, чого наш Союз може досягти завдяки єдності й рішучості. І ми повинні залишатися на цій путі, особливо зараз, коли війна вступає в нову фазу.
Протиправна анексія Росією чотирьох регіонів України є викликом нового рівня для міжнародної системи. Через неспровокований акт агресії Путін захопив суверенну українську землю. Він змусив людей голосувати під прицілами автоматів. Він навіть погрожував застосувати ядерну зброю, якщо українці повернуть землю, котра їм належить. Це стурбувало не тільки сусідів Росії. Це зазіхання на Статут ООН в цілому. Путін навіть запитав у своїй промові з приводу анексії: «Хіба хтось колись погоджував світовий правопорядок?» Звісно ж, росіяни це робили. Вони робили це, і коли, як і решта країн світу, підписували Статут ООН, і коли домовлялись про Гельсинський заключний акт. Світовий правопорядок належить світові. Це найкраща протиотрута від постійної нестабільності на всіх континентах. І усі народи світу це бачать. Навіть деякі з найближчих союзників Росії ставлять під сумнів війну, розв'язану за вибором Путіна, і відмовляються визнавати його фіктивні референдуми. Самаркандський саміт, де Китай та Індія чітко висловили занепокоєння з приводу війни, став для Росії фіаско.
Але з цього не можна тішитися. Сама лишень поразка Росії не врятує світовий правопорядок. Тому що ревізіонізм Кремля не є ані єдиною, ані найсерйознішою загрозою для правопорядку. Безмежна дружба, проголошена Володимиром Путіним і Сі Цзіньпіном, також є явним викликом для повоєнного устрою, збудованого на наріжних цінностях Статуту ООН. Звичайно, ми уважно стежимо за наслідками 20-го з'їзду Комуністичної партії Китаю, щоб зрозуміти будь-які зміни в міжнародній позиції Китаю. Незалежно від цього, ми повинні протистояти такому глобальному виклику, ми повинні відновити довіру до нашого світового правопорядку і самої сутності загальнолюдських цінностей. Усі ми знаємо, що це завдання не з легких. Минулого місяця я була в Організації Об'єднаних Націй і вислухала занепокоєння країн усього світу так само, як ви всі робите це у своїй щоденній роботі. Багато країн вважають, що світова економіка і міжнародна система не працюють для них. Дехто навіть піддався російській пропаганді, яка намагається заперечувати провину в спричиненні енергетичної і продовольчої кризи. Тому всі ми в цій залі повинні говорити і відстоювати правду. Я знаю, що ви невтомно робите саме це. І я вдячна вам за це.
Я переконана, що Європа завжди повинна говорити про цінності, в які ми віримо, і підтримувати всіх, хто бореться за такі цінності. Наприклад, відважних іранських жінок, які вимагають свободи й рівності. Юна жінка була вбита так званою поліцією моралі. Тисячі мирних демонстрантів побито або позбавлено свободи: чоловіків і жінок, правників і журналістів, активістів і простих громадян. Це волають рівноправність і права жінок. І наше звернення має бути кришталево прозорим: ми мусимо закликати до припинення насильства. Жінки повинні мати можливість вибору. А ми повинні притягнути до відповідальності тих, хто винен у репресіях проти жінок. Я переконана, що настав час накласти санкції на винних осіб. Шокуюче насильство, заподіяне іранському народу, не може залишитися без відповіді. Але і це ще не все.
У ці часи перетворень і потрясінь Європа повинна ще активніше виступати на світовій арені. Ми повинні консолідувати нашу спроможність захищати наші цінності. Ми повинні достукатися до всіх країн: від демократичних однодумців до інших, котрі можуть поділяти з нами деякі інтереси з конкретних питань. Тому сьогодні я хотіла б окреслити певний урок щодо того, як ми можемо взаємодіяти з різними партнерами. По-перше, з демократичними країнами-однодумцями. По-друге, з майбутніми членами нашого Союзу. По-третє, стосовно наших сусідів у ширшому розумінні. І, нарешті, з країнами на всій планеті – як засіб захисту наших інтересів і просування наших цінностей на світовій арені.
Почнімо з партнерів-однодумців. Ніколи доти я не бачила такої інтенсивної співпраці з Білим домом, як протягом цього року. Цю співпрацю ми вибудовували від початку мандата президента Байдена, коли нам вдалося знайти рішення задавнених проблем, як-от тарифи на сталь, суперечка між компаніями Airbus та Boeing і убезпечення потоків даних. І наша співпраця стала ще міцнішою напередодні вторгнення Росії. Я була у Вашингтоні в листопаді, коли на наших східних кордонах почала посилюватися напруженість. Ми побачили наростання загрози і ствердили нашу підтримку незалежності й територіальної цілісності України. Тож коли Росія вторглася в Україну, ми були готові. Ми координували наші санкції, раунд за раундом. Ми активізували нашу енергетичну співпрацю. Це дало можливість диверсифікуватися від російського викопного палива. І наразі, у вирішальний для Європи час, трансатлантичний зв'язок міцніший, ніж будь-коли. Йдеться не тільки про наших друзів у Сполучених Штатах, але й про всіх наших партнерів-однодумців. Це осердя демократичних країн-однодумців поділяє наші цінності та наш погляд на світ. Вони – наші найприродніші партнери з усіх найактуальніших питань нашого часу.
Дозвольте мені нагадати три з цих питань. По-перше, щодо енергетики. Росія продовжує використовувати своє викопне паливо як зброю. А партнери-однодумці, як-от США та Норвегія, допомагають нам звільнитися від небезпечної залежності. На початку війни ми імпортували 41% нашого газу з Росії. Зараз частка російського трубопровідного газу знизилася менш ніж за вісім місяців до 7,5% . Тепер нам потрібно ще тісніше співпрацювати з цими партнерами, щоб приборкати ціни на імпорт газу. Наприклад, ми вже почали переговори з Норвегією. Ці угоди можуть бути вигідними для обох сторін. Наші партнери зацікавлені у забезпеченні довгострокових контрактів з найбільшим ринком на планеті та в інвестиціях у поновлювані джерела енергії. А ми зацікавлені у тому, щоб приборкати божевільні стрибки цін на енергоносії, забезпечивши перехід до відновлюваних джерел енергії. Ми маємо багато спільних позицій. Другий приклад: міжнародні інвестиції. США й інші партнери поділяють наш ціннісний підхід до інвестицій в інфраструктуру. Ми переслідуємо однакові цілі: наприклад, прискорити перехід до чистої енергетики або зміцнити системи охорони здоров'я в країнах, що розвиваються. Тож чому б нам не об'єднатися з ними заради спільних проєктів і взаємодоповнюючих інвестицій? Ось чому ми з Президентом Байденом скликаємо саміт лідерів, щоб просувати порядок денний зорієнтованих на цінності інвестицій для всього світу. Я повернуся до цього згодом – до ініціативи Global Gateway. Третій приклад: сировина. Літій та рідкоземельні метали життєво важливі для нашого зеленого і цифрового переходу. Ні вітрові турбіни, ні сонячні панелі неможливі без цієї сировини. Попит зростатиме в геометричній прогресії. І це хороша новина: це є доказом того, що зелений перехід прогресує. А не така вже й хороша новина полягає у тому, що одна країна домінує на світовому ринку. Тобто, Китай. Крім того, ці ресурси неодмінно мають видобуватись у відповідальний спосіб – як щодо навколишнього середовища, так і щодо місцевих громад. Тому частиною рішення є активізація нашої співпраці з партнерами-однодумцями, скажімо, з Канадою, Чилі або Австралією. Разом ми зможемо забезпечити необхідні нам ресурси і сприяти ціннісному підходу до видобутку сировини. Ми повинні мобілізувати нашу колективну міць, щоб сформувати загальні блага і світ завтрашнього дня.
Моє друге питання про майбутніх членів нашого союзу. Рік тому я відвідала Західні Балкани. Було цілком очевидно, що наші опоненти розглядають Балкани як на геополітичну шахівницю. Їхня мета – вбити клин між Західними Балканами і рештою Європи. Однак переважна більшість громадян Західних Балкан прагне стати частиною нашого Союзу. Саме тому ми повинні зміцнювати довіру до процесу приєднання до нас. Цього року справжньою віхою стало відкриття процесу вступу й переговорів з Албанією та Північною Македонією. Але здобути це було, м'яко кажучи, важко. Ми мусимо переконатися, що кожен позитивний крок, який робить країна, наближає її до Європейського Союзу. І водночас ми повинні ще далі просувати інтеграцію наших економік. Рік тому я гуляла спорудженим за кошти ЄС мостом, що з'єднує Хорватію з Боснією і Герцеговиною. І я бачила залізничні проєкти, школи та лікарні, які ми фінансуємо повсюди у цьому регіоні. Такий різновид взаємодії є на сьогодні ще актуальнішим, оскільки наслідки енергетичної війни Путіна вражають і цей регіон. Два тижні тому я була у Софії на інавгурації нового газового інтерконектора з Грецією. Він служитиме не тільки Болгарії, але й Північній Македонії і Сербії, оскільки Західні Балкани просять нашої підтримки напередодні важкої зими. Нам треба йти цим шляхом: протиставити іноземному впливу в Європі тіснішу співпрацю і впевненішу європейську перспективу. Наразі Україна і Молдова є кандидатами на вступ до нашого Союзу. А сьогодні ми пропонуємо надати статус кандидата Боснії і Герцеговині. Ми також визнали європейську перспективу Грузії. Знову над Європою віє вітер змін. Так само, як і у 1970-х роках, коли Іспанія, Португалія та Греція обрали демократію. Або коли борці за свободу повалили Берлінську стіну. Звичайно, країнам-кандидатам належить реформувати свою економіку та інституції, а також наблизитися до нашого Союзу. Але наша відповідальність полягає у тому, щоб підтримувати їх усіма можливими засобами. Це вирішальна мить для Європи. І від нас залежить, чи скористаємося ми цією миттю.
Шановні Посли,
Наші сусіди стикаються з тими ж проблемами, що й ми: російська агресія, енергетична незахищеність, зміна клімату та загрози для наших відкритих суспільств. Вкрай необхідно працювати з ними всіма, включно з тими, хто не бажає приєднуватися до нашого Союзу. Ось моє третє міркування щодо того, як ми можемо взаємодіяти з різними партнерами. Саме це призвело до першої зустрічі Європейського політичного співтовариства в Празі минулого тижня. 44 країни об'єдналися зі спільним порядком денним. Коли йдеться про європейську безпеку, про зелений та цифровий переходи, про захист нашого демократичного способу життя, ми всі поділяємо спільне почуття мети. І я втішена тим, що наші британські друзі теж вирішили приєднатися.
Але не забуваймо про ширше сусідство Європи. Візьмімо нашу тристоронню енергетичну угоду, укладену в червні з Єгиптом та Ізраїлем. Вона відіграла важливу роль у нашій стратегії звільнення від російського викопного палива. Але під час моїх візитів у Каїр і Єрусалим йшлось не тільки про газ. Тому що нашою метою залишається відхід від викопного палива. А країни Середземномор'я володіють величезним потенціалом для відновлюваної енергетики. Наприклад, ми започаткували нове водневе партнерство, яке виглядає дуже перспективним як для Європи, так і для Єгипту. І ми працюємо в тому ж напрямку з іншими північноафриканськими країнами. Європа може сприяти їм і супроводжувати їх у переході від економіки викопного палива до нульового рівня викидів на майбутнє. У цьому полягає пропозиція Європи третім країнам, починаючи з наших сусідів. Вона ґрунтується на наших європейських інтересах і цінностях. Її призначення у тому, щоб забезпечити довготривалі переваги країнам, які вирішили вести з нами справи.
Звичайно, йдеться не лише про енергетику. У Каїрі я також повідомила, що ми інвестуємо 3 мільярди євро в поліпшення продовольчих систем у регіоні. Мільйони людей на Близькому Сході і в Північній Африці наразі стикаються з наслідками війни Путіна для українських урожаїв. Саме для подолання цієї кризи ми створили «шляхи солідарності» для українського експорту. Понад 10 мільйонів тонн українського зерна, олійних культур та іншої продукції вже експортовано через наші «шляхи солідарності». Сьогодні понад 60% українського експорту продовольства здійснюється цими шляхами, а 30% українського експорту зерна надходить до країн з низьким і середнім рівнем доходу в Африці, на Близькому Сході та в Азії. Отже, скажімо правду: Путін створив продовольчу кризу. А Європа працює над тим, щоб припинити її
Але Близький Схід і Північна Африка стикаються, окрім того, з довгостроковою проблемою продовольчої безпеки. Місцеве сільське господарство потребує адаптації до зміни клімату, а сучасні технології пропонують велику кількість рішень: від точного зрошення до вертикальних ферм і нових культур, пристосованих до зміни клімату. Європа може зробити свій внесок як інвестиціями, так і досвідом світового рівня. Ми виділили 7,7 мільярдів євро до 2024 року на короткострокову і довгострокову продовольчу безпеку. Повсюди у нашому регіоні країни мають нагальну потребу пристосувати свою економіку до викликів нової доби. Найбільшою силою нашого Союзу завжди була його трансформаційна потужність – наша здатність сприяти економічному і соціальному поступу шляхом співпраці.
Саме в цьому дусі ми повинні активізувати нашу взаємодію в Центральній Азії. Цей регіон є воротами між Європою, Росією і Китаєм. Він переживає епоху бурхливих перетворень. Деякі країни проштовхують реформи, які здавалися немислимими лише кілька місяців тому. І вони заслуговують на нашу цілковиту політичну та економічну підтримку. Настав час посилити нашу економічну взаємодію в Центральній Азії, а також створити альтернативні шляхи для поєднання цього регіону зі світовою економікою. Я хочу, щоб Європа стала партнером змін у Центральній Азії. Адже глобальна геополітика змінюється. Тектонічні плити зміщуються. І в подібні часи ми повинні бути готові до плавання незвіданими водами. Ми маємо діяти за межами нашого найближчого сусідства і кола наших традиційних союзників. Тільки якщо втілимо це, ми зможемо зробити свій внесок у формування майбутнього регіонів, що швидко змінюються, і змінити на краще життя мільйонів.
Це підводить мене до четвертого і останнього моменту щодо глобальної взаємодії Європи. На початку цього року я мала нагоду відвідати Сенегал і зустрітися з групою молодих підприємців. Вони розповіли мені про всі перешкоди, з якими стикаються, і я вкотре раділа, побачивши, скільки енергії і таланту має молоде покоління африканців. А потім я відвідав національний проєкт з виробництва вакцин, який ми фінансуємо в рамках нашої інвестиційної програми Global Gateway. Те місце, де за підтримки Європи формується фармацевтична незалежність Африки. Минув рік, відколи ми започаткували нашу інвестиційну програму Global Gateway. Відтоді попит на міцну і ціннісну програму інвестицій у інфраструктуру тільки посилився. По-перше, пандемія COVID-19 підкреслила актуальність інвестування в стійкі системи охорони здоров'я, а також, наприклад, у цифрову інфраструктуру. По-друге, дедалі більше країн стикаються зі зростанням цін на енергоносії та продовольство. І по-третє, зараз на повну швидкість розгортається боргова криза, пов'язана з китайською ініціативою "Один пояс – один шлях". Десятки країн мають великі борги перед Китаєм. Вісім з цих країн – від Анголи до Лаосу – витратять у 2022 році більше 2% свого валового національного доходу на виплату боргу Китаю.
Наша програма Global Gateway полягає у тому, щоб дати країнам ліпший вибір. Інвестиції за програмою Global Gateway будуть сталими не тільки для фінансів наших партнерів, але і для навколишнього середовища та місцевих громад. Я згадала про наші інвестиції у виробництво вакцини у Африці, які ми наразі поширюємо на Латинську Америку. Але це ще і близько не все. Скажімо, ми фінансуємо нові енергетичні й транспортні коридори в Африці. Ми будемо інвестувати в генерування чистої електроенергії, в електрифікацію сільських районів, а також у зв'язки регіонів, що не мають виходу до моря, з великими містами на узбережжі. Або візьмімо Азіатсько-Тихоокеанський регіон, де вплив китайських інвестицій величезний. Хорошим прикладом є наше нове Партнерство справедливого переходу з В'єтнамом, яке має на меті прискорити перехід від вугілля до відновлюваних джерел енергії. А ще ми підтримуємо тихоокеанську державу Кірибаті, щоб побудувати нову гавань, яка принесе нові можливості одному з островів, зберігаючи його уразливе навколишнє середовище. Програма Global Gateway – це нагода припинити нездорові залежності й натомість інвестувати в партнерські відносини на рівних.
І саме в цьому ваша роль послів і наших делегацій є дійсно вирішальною. Ви немовби притуляєте вухо Європи до землі. Європа потребує вас, щоб визначити ідеї та проєкти, які можуть принести справжні змінити у наші країни-партнери. Ви перебуваєте в унікальному становищі, оскільки можете об'єднати наші держави-члени, щоб зосередитися на спільних стратегічних пріоритетах. Адже ми, команда Європи, маємо вагу і фінансову бойову міць, щоб втілити реальні зміни на місцях. Разом ми повинні зробити більше. Більше, ніж будь-коли, доля Європи залежить від нашої глобальної активності. Війна в Україні вирішуватиметься, насамперед, хоробрими бійцями України в Херсоні, Харкові та на усій лінії фронту, але також завдяки нашим всеосяжними діям у відповідь на агресію Росії. Нам потрібно, щоб усі континенти піднялися на захист правопорядку. Тому що правопорядок належить усім народам світу. Війна в Україні – це не тільки європейська війна. Це війна за майбутнє усього світу. Отже, горизонтом Європи може бути тільки увесь світ. І я щиро розраховую на вас – на те, що ви продовжуватимете корисну роботу і донесете наш голос і наші цінності в усі куточки світу. Дозвольте мені побажати вам дуже вдалої конференції тут, у Брюсселі. І щиро дякую за вашу невтомну і блискучу роботу.
Хай живе Європа!
Немає коментарів:
Дописати коментар