Мрія про море для багатьох починається з виходу на воду під вітрилом яхти. Ці невеликі судна слухняні керму судноводіння. Змагання людини, вітру та води виховує характер. На початку славних біографій флотоводців практично завжди є захоплення вітрильним спортом. У дев'ятнадцятому столітті це захоплення набуло рис громадського клубу. Цікавим є приклад організації та появи яхт-клубу в Миколаєві.
І будувалися човни, і човни звалися…
На корабельнях Миколаєва будувався майже весь вітрильний Чорноморський флот. Після Кримської війни про бойовий флот на цьому морі довелося забути на довгі роки. Навчання офіцера флоту завжди будувалося на відпрацюванні у тому числі практичних навичок судноводіння під вітрилом. Навіть коли пароплави, що димили, прийшли на зміну білим вітрилам, гардемарини продовжували виходити на воду на яхтах. Громадська організація яхтсменів довгих 30 років об'єднувала, "захворілих" на вітрильний спорт моряків і цивільних осіб, що жили та служили в Миколаєві.
Наприкінці 80-х років. дев'ятнадцятого століття у місті з'являється особистість, якій судилося об'єднати, зібрати докупи всіх любителів водного спорту - "створити суспільство, керівною ідеєю якого було насамперед доставлення членам цього товариства приємного морського спорту при готівці та найбільшій дешевизні" (А.Голубєв 20 років яхт-клубу м.Миколаєва. Миколаїв,1907р.,с.6.). Лейтенант флоту, ад'ютант Головного командира Чорноморського флоту та портів Євгеній Миколайович Голіков ще наприкінці 1886 року просив Московський і Петровський, Воронезький річкові яхт-клуби про надсилання їх Статутів з метою ознайомлення з їх організацією та діяльністю. Отримавши разом із запитуваним і побажання "...міцного успіху у Вашому починанні"(там же) - Голіков приступає до організації яхт-клубу, і через кілька місяців, у липні 1887 р. у місцевій газеті "Южанин" № 150 з'являється стаття, в якій вказується можливість заснування в Миколаєві яхт-клубу.
12 серпня 1887 р. у літніх Морських зборах, які розміщувалися в так званому "молдаванському будинку" на набережній Інгулу, де відбулися перші установчі збори миколаївського річкового яхт-клубу, членами якого виявили бажання стати понад 50 осіб. На цих зборах обговорювався проєкт Статуту майбутнього яхт-клубу, було обрано членів правління, визначено розміри членських внесків та порядок вступу до членів яхт-клубу. Було вирішено, що при вступі до членів яхт-клубу робиться одноразовий внесок у розмірі 5 рублів та щорічні внески -10 руб. Бажаючі вступити до членів яхт-клубу мали мати дві рекомендації членів товариства.
Через рік 22 серпня 1888 Морське міністерство затвердило Статут миколаївського яхт-клубу. У першому параграфі Статуту було записано: "Річковий яхт-клуб Миколаєва має предметом поширення полювання до плавання на гребних, вітрильних і парових суднах, а також поліпшення їх спорудження. З цією метою клуб засновує перегони суден, влаштовує бесіди з предметів, що належать до морської справи. Виписує з-за кордону судна та моделі їх і містить майстерню для будівництва судів." Для розміщення яхт-клубу Морське міністерство надало у його розпорядження місце на березі річки Інгул (територія Морського, нині Флотського бульвару) і, не чекаючи на затвердження Статуту, його члени приступають до освоєння виділеної території. Після очищення майданчика від нагромадженого каміння, великих чавунних гармат часів Кримської війни 1853 -1856 рр. і чагарнику, вона була обнесена парканом, побудований зручний дерев'яний, критий залізом шлюпковий сарай і пристань. Будівництво паркану, сараю та пристані обійшлося до 450 рублів. За праці зі складання креслень та спорудження цих споруд тимчасове правління висловило свою вдячність членам В. Делекторському та М. Матвєєву.
Своє офіційне відкриття яхт-клуб святкував 7 травня 1889 року. Цього дня о 2-й годині дня в гавані клубу було відслужено молебень із водосвяттям, потім був піднятий з церемонією прапор. Після цього відбулися перші вітрильні перегони на четвірках та двійках.
У наступні п'ять років існування яхт-клубу, зросла кількість його членів до 76 чоловік знизилася до 46. Однією з причин зменшення числа членів яхт-клубу була відсутність будь-якого приміщення, де члени його могли збиратися як для обговорення будь-яких питань, так і для того, щоб провести час у своєму колі. У зв'язку з цим Правління яхт-клубу звернулося до Морського міністерства з проханням надати хоча б на літні місяці будівлю колишнього так званого Потьомкінського Палацу в Спаську. (У зв'язку з тим, що вся подальша історія миколаївського яхт-клубу пов'язана з цим куточком міста, необхідно зробити відступ з метою докладнішого опису як самого Спаського урочища, так і споруд, що були на його території.)
Резиденція яхтсменів Миколаєва
Назва місцю була дана Г.А. Потьомкіним на честь Спасителя Миколи Мирлікійського. Згодом перша частина назви монастиря дала ім'я урочищу Спаському, де він мав бути, а друга - новозбудованій верфі, місту Миколаєву. (Ю.С.Крючков.Старий Миколаїв та околиці. Миколаїв, Дикий Сад, 1991г., с.75)
У перші роки Миколаєва Спаськ був літньою резиденцією головного командира Чорноморського флоту. Тут у 1789-1790 роки під керівництвом інженера-поручика С.С. Григор'єва велося будівництво палацу Г.А. Потьомкіна. Перший поверх споруди був із каменю, другий – із дерева. Завершувався палац витонченим бельведером. З трьох боків його оточувала галерея, що йде по обох поверхах, що стилістично ріднило його з молдаванським будинком. У 1830-і роки палац перебудований у східному дусі - на даху звели вежі, мінарети, галереї прикрасили ажурними ґратами. Тоді ж на території палацу зведено так званий турецький фонтан, який існує й досі.
Отримавши задоволення свого клопотання, яхт-клуб з 1893г. протягом трьох років у літні місяці перебирався до Спаського урочища, переносив туди свою діяльність і користувався літнім палацом Потьомкіна. У цьому року керівництво яхт-клубу провело велосипедні перегони, у яких найсильнішим усім дистанціях був дворянин і моряк А.А. Квітка. А двома роками раніше відносно невелика яхта "Клавдія" водотоннажністю 27 тонн, побудована на замовлення її власника Ф. Максимова у Фінляндії, самостійно прийшла з Гельсінгфорсу до Миколаєва, тим самим перша на Чорному морі, яка здійснила такий великий перехід.
Правління яхт-клубу звернулося з клопотанням до Морського міністерства про надання місця у Спаську між Казенною пристанню та першою дачею замість займаного місця на березі Інгул. У липні 1896р. такий дозвіл було отримано: ".... керівник Морського міністерства виявив згоду на надання річковому яхт-клубу міста Миколаєва у тимчасове та безкоштовне користування ділянки землі Морського відомства у Спаську". (Ставлення відділу споруд Головного Управління кораблебудування та постачання від 26 липня за № 19193.) У цьому "Відносинах" говорилося також про те, що ця ділянка позначена "...на прикладеному у поданні Головного командира від 15 липня 1896 р. за №10391 плані". Цей план був відправлений яхт-клубу конторою Миколаївського порту лише 2 квітня 1897р. "...для керівництва...при занятті згаданої ділянки." (А.Голубєв. Двадцятиліття річкового яхт-клубу у Миколаєві. Миколаїв, 1907р., с.18)
У 1903 році кількість членів яхт-клубу зросла до 143 і наявне приміщення стало тісним для засідань. 25 березня на загальних зборах було вирішено збудувати на цьому місці зимову будівлю за проєктом миколаївського архітектора, члена яхт-клубу Л.Л. Роде. На будівництво нової будівлі було асигновано 8,5 тис. рублів, але в розпорядженні було лише 3 тисячі рублів, виручили найбільш заможні члени клубу.
Було прибрано два дерев'яні павільйони, і 3 квітня 1903 р. відбулося закладання кам'яної будівлі. Нова будівля яхт-клубу була закінчена та урочисто відкрита 17 (30) травня 1904 року. Слід детальніше зупинитися на цій події.
У затишному та красивому куточку міста панувало пожвавлення: на березі Бузького лиману виріс новий палац. На його честь відбулися перегони яхт Миколаївського, Чорноморського та Катеринославського клубів. Від Очакова стартувало 20 суден. Погода, свіжа вранці, стала штормовою. Багато вітрильників вийшли зі змагань. На деяких було обірвано вітрила, поламано щогли, але з людьми нещасних випадків не було. До фінішу в Спаськ самостійно прийшли лише 5 яхт і першою серед них була яхта "Кіска" під керуванням Н.І. Єгорова (в різні роки він був голосним міської Думи, корпусним інженером, будівельником міноносців, старшим помічником суднобудівника, викладачем механіко-технічного училища). На час закінчення перегони було присвячене урочисте приймання Палацу клубу. Усі судна розцвітали прапорами. Берег яхт-клубу, майданчик для ігор та гімнастики заповнили запрошені. Біля входу в головну алею вишукалися команди яхт-клубів та оркестр піхотного полку. На терасі Палацу відслужено молебень. Співав соборний хор. Після освячення будівлю було оглянуто.
Яхт-клуб у палаці
Палац був побудований у стилі італійського ренесансу і був єдиним у своєму роді в місті, вражаючи своїм витонченим виглядом.
Побудована з місцевого каменю - вапняку та цегли, двоповерхова будівля має відкритий оглядовий майданчик на другому поверсі, прикрашений напівкруглими арочками. Зліва та праворуч від майданчика – венеціанські вікна. Головний фасад будівлі, звернений у бік Бузького лиману, нагадував капітанський місток. Будівля є оригінальною пам'яткою свого часу і несе на собі риси стилю, характерного початку XX століття.
На правому поверсі розташовувалися приміщення для команд, на верхньому - їдальня, бібліотека, дорадча кімната, вбиральні та буфет. Горище було пристосовано під вітрильну майстерню. Поруч із Палацом знаходився судновий сарай з необхідними пристосуваннями для обслуговування яхт, і кам'яна криниця з найкращою водою у Миколаєві.
Звертаючись до присутніх на урочистості, командор Анатра з Одеси сказав: "Чорноморський яхт-клуб низько кланяється Миколаївському і на знак своєї глибокої поваги до нього підносить ось цю статую." (У бронзі були виконані фігурки двох матросів на кормі судна, що зазнав аварії: один керує кермом, другий в страху вхопився рукою за товариша, іншу простягнув вгору, ніби окликаючи на допомогу.) Передавши командору Н.М. Аркасу творіння скульптора Князьбургера (воно називалося "У небезпеці"), Анатра продовжував: "Я не можу приховати свого почуття мимовільної заздрості, тому що в Одесі не можна навіть мріяти про такий простір та зручності, якими користується Миколаївський яхт-клуб."
Ювілярами було отримано телеграми, зокрема і з Є.Н. Голікова (вже капітана 1 рангу): "Службові обставини позбавляють мене можливості особисто вітати розвиток дорогого яхт-клубу та принести щирі побажання.." (За матеріалами "Миколаївської газети" та звіту про діяльність яхт-клубу за 1904 рік.)
Від броненосця до яхти «Ікар»
У цей час душа та мотор Миколаївського річкового яхта-клубу Є.Голіков стає командиром броненосця «Князь Потьомкін-Таврійський» і йде на новобудову в морі. Кінематографічний наратив Ейзенштейна змальовує революційний порив команди бойового корабля, народженого у Миколаєві. Формально, повсталі матроси – це злісні порушники військової дисципліни та корабельного статуту. Командира під час бунту було вбито 14 червня 1905 року, а тіло викинуто за борт. Так біси вперше помстилися яхт-клубу в Миколаєві. Потім були важкі роки під час революції та громадянської війни, будівництво нових яхт у міжвоєнний період, німецько-румунська окупація.
Будівля яхт-клубу збереглася й досі прикрашає берег Миколаєва. Сьогодні тут розташувалася обласна дитячо-юнацька школа олімпійського резерву з вітрильного спорту. Тут постійно займається спортом більше 300 підлітків. В яхт-клубі перебувають люди від 9 до 70 років. З 2014-го миколаївці з яхт-клубу беруть участь у російсько-української війні. Нажаль є загиблі.
Мине війна, зацвітуть вікові акації, піднімуть юнаки та дівчата вітрила та яхт-клуб відкриє свій черговий сезон. Зараз юні миколаївці з яхт-клубу мешкають та “гоняються” в Болгарії. Сусідній готель постраждав після обстрілу 30 липня, коли по місту було за ніч випущено понад 30 ракет. Будівля яхт-клубу стоїть… а сонце сідаючи, висвітлить дивовижно-витіюватого фасаду. Акваторією мчатимуть під вітрилом яхти.
В.Головченко.
Немає коментарів: