День 165 і завдяки ЗСУ можна писати пости про культуру. Як я вам і обіцяла по неділям.
Вчора я ходила в Український театр, вже вдруге від 24 лютого. І вдруге на прем‘єру.
Така важлива для сьогодення вистава - «Чуваки не святкують або Ukrainian”. Важлива, бо там є з чого посміятися - а ми можемо скоро забути як це робиться.
Блискуча гра двох акторів - Олександра Самусенка і Дмитро Усов. Які грають і за себе - і за Аню, яка поїхала жити ДНР, тітку-фанатку Сєрова, яка втім розчарувалася і зрозуміла шо відбувається культурна експансія, одного чоловіка, якого щось вкусило і він став геєм (насправді ні) і навіть голуба з біолабораторій)
Сюжет складається з багатьох маленьких історій, і одна з них розповідає нам як здохне путін. Мене такий фінал влаштовує).
Тексти Ruslan Gorovyi могли б бути дуже сатиричні, бо є що висміювати в усіх цих Галях і Танях з Конотопу. Але насправді він дуже добрий до своїх персонажів. Тому іноді коли читаю думаю: я от не така добра. Та ми всі різні - і власне вистава про це.
І попри всю комедійність тут є і про складне - втрату друзів на війні, світоглядні розбіжності з рідними, коли ти мусиш обирати - вони чи Україна, тема ветеранів у суспільстві. А також про те - чому сотні років відбувається ця безкінечна війна з росією.
Постановка - Максим Голенко, як завжди стильно і гостро.
Ходіть у театр, театри мають жити.
Люди з інших міст: нічого собі, ви даєте, театри в Одесі працюють під безкінечними обстрілами. Ми такі.
Є.Завалій, фото автора.
Немає коментарів: