Фахівці з комунікацій тепер на вагу золота. Справжні, а не ті, хто тільки вміє "ліпити образ" незабвенного... Однією з таких фахівчинь є моя давня студентка - Аня Гайдай. Приводжу її допис, який трохи більш інформативний ніж "телевізійний марафон". Наприкінці весни я зайшла до Юлії Дмитриєвой в штаб і випадково зустріла чоловіка, що врятувався із Посад-Покровського разом із родиною. Поважна людина, видно, що хазяїн на своїй землі, кремезний, руки роботящі.
Юля видавала йому те, що було на складі МрійДій. Чогось не було.
Вже у дверях, він говорить «Соромно просити, але може у вас є щось на мене з літнього одягу, бо в чому втік, в тому і ходжу, а вже стає жарко». І Юля говорить — літнього немає нічого…
В мене зупинилось серце. Та як же так? Ніби ж гуманітарку надсилають з усіх сторін і немає одягу? Час сповільнився і я дивлюсь на цього чоловіка, який за своє життя не звик просити і тут отримує відмову. Напевно ж, що не вперше після втечі.
Юля говорить, що речей по гуманітарці дійсно багато. Але теплих. На літо вже нічого не надсилали.
Я ж думала, що гуманітарні питання у нас більш-менш вирішені (як виявилось, багато моїх знайомих теж так думали). Але правда в тому, що фонди не справляються. Біженців сила-силенна. Сотні прифронтових сіл Херсонщини та Миколаївщини стерті з лиця землі, люди тікали в чому було і раді, що живі.
Я подзвонила чоловікові, почала шукати серед знайомих і зробила сторіз в мережі. Тоді ми усі разом з вами знайшли цій сім’ї мультиварку, мікрохвильовку, праску, одяг, взуття, продукти, побутові речі, накидали трішки грошей.
Потім отак ми всі з вами допомогли ще й іншим сім’ям. Переписуючись з кожним про це, я радію які в нас чудові люди, які в мене друзі та їхні друзі!
Згодом якось Юля мені розповідає про того чоловіка, якого я тоді зустріла у штабі «А ти знаєш, що він, коли тікав, вивіз ще односельчан і тону картоплі. Так ось, він всю ту картоплю віддав ЗСУ».
Оце людина! Я так пишалася, що ми змогли йому допомогти. Після цього він ще й почав опікуватися людьми, що жили в тому ж гуртожитку, де оселилась його сім’я.
Нещодавно Юля попросила про допомогу для шести сімей із Засілля, пам’ятаєте я днями писала про них сторіз? Вони скинулися заощадженнями і купили двоповерхову дачу на 18 людей у Сливино. Це ж що треба було пережити, щоб почуватися затишно у Сливино, на західній околиці Миколаєва зараз?
От щоб усі так вірили в ЗСУ, як вони, купуючи нерухомість під Миколаєвом на останні гроші.
Зараз вони облаштовуються на тій дачі, дехто з вас вже надіслав допомогу для них. Все, що в надлишку, вони передають далі односельчанам та родичам, які потікали до Миколаєва. А їх… безліч!
Ось днями Юля мені пише, прийшли ще сім’ї із Первомайського (Миколаївський район), треба посуд. Я вчора показувала їх у сторіз, їхнє фото додаю.
Сьогодні Юля пише, каже, з Киселівки (біля Снігурівки, 2 км до ворожих позицій) люди втекли, треба все побутове.
Друзі, треба все. Фонди реально не справляються. Що є, те роздають, але допомога кожного з нас потрібна, тому я прошу про неї.
Пишіть мені чи Юлі, якщо маєте змогу принести чи надіслати поштою посуд, постіль, рушники, побутову техніку, меблі, та інше, що допоможе усім цим людям облаштуватися з нуля.
Дехто з вас просив номери карток цих людей і Юля в них спитала. Наразі є номер для допомоги отим шести сім’ям із Засілля, що оселилися на дачі в Сливино (4149 4998 0155 6414 Петриковець А. В.). Та сім’ям із Первомайської ОТГ, що попросили посуд (4149 4998 0089 3990 Хлань Н. В.).
Пишіть мені, я напишу окремим повідомленням номери карток, чи скерую куди приносити чи надсилати необхідне.
Аня Гайдай.
P. S. Друзі, я дякую за ту допомогу, яку кожен з вас вже надав! Пишаюся кожним з нас! Отак кожен трішечки і переможемо🇺🇦
Немає коментарів: