Олена та Артур знімають власне кіно півтора десятка років. Є таке творче хобі, яке згодом заповнює весь час людини: знімати кіно. В цифрову еру це стало значно легше, тому по всьому світу шириться практика авторського кіно. Люди знімають різною технікою. та в різних форматах та жанрах. Зокрема більшість аматорських стрічок знімається в "короткому метрі".
В Одесі воєнного часу народився майданчик де таке кіно зустрічається з глядачем. Це вкрай важливо, бо сотні авторів не мають зовсім "прокату" власних творів. Олена Кутінова та Артур Садовніков якось запропонували директорці WEart музею Катерині Міхейцевої влаштувати покази у більш-менш безпечному підвалі, де є поряд бомбосховище. Й вона погодилась.
Вже відбулось 6 показів суботами.
Одеський глядач, а тепер серед є багато переселенців з різних міст Півдня, не розбещений частими зустрічами з короткометражним українським кіно. Всі покази в музеї сформовані з робіт, які створені українськими авторами. Були фільми які, наприклад, створювались в Китаї, чи Європі, але нашими кінематографістами.
На показі минулої суботи були помічені автори деяких стрічок. Зокрема відомий одеський актор Анатолій Головань, що виступив режисером фільму (ПМС). Були роботи початківців, які надали для показу свої перші роботи. В той самий час були й роботи створені на бюджетні кошти на той же Одеській кіностудії.
Але головне, що нарешті українське авторське кіно дійшло до глядача. Дует, що зорганізував цей клубний перегляд, на собі відчував проблему відсутності доступного екрану для творця. При цьому Артур та Олена зняли не один десяток стрічок, їх роботи були представлені на багатьох фестивалях. Але в кінотеатрах українського короткометражного кіно немає.
Війна, як значний тригер, внесла зміни й в царину кіно.
- Я тепер щотижня отримую від авторів, режисерів, продюсерів, сценаристів по декілька готових до показу фільмів. - ділиться Олена. Люди творчі не стоять на місті, але в нас мало майданчиків зустрічі з глядачем. Ми декілька своїх робіт показали. Глядачі кажуть добрі слова.
Я теж був на першому й крайнему показах в кіноклубі, помітив що аудиторія змінилась. Навіть якість підбірки стрічок, на мій погляд, теж стала кращою. Зависло питання: а нащо ви ще покази на себе "навантажили"?
Артур відповів: Слухайте, що я накрапав учора вночі при мерехтінні світла електричної лампи:
"Я пишаюся, що займаюсь справою, яка приносить задоволення, створює красу, пробуджує совість, викликає співчуття і, можливо, найголовніше, дає мільйонам можливість відпочити від нашого такого жорстокого світу".
Щоправда, добре? Талановито? І тільки на світанку, коли були написані останні рядки, я згадав, що цей рядок вже написала Одрі Хепберн. Такий удар із боку класика!
А я подумав, що цей формат співпраці людей закоханих у виробництво кіно, а це дійсно - магія, й глядачів може дати свіжий імпульс саме українському кінематографу, що, як відомо, біля Чорного моря колись народилось.
До скорої зустрічі в музеї Східного та західного мистецтва в Одесі, зо на Грецькій.
С.Лиманов,
фото автора та надані А.Садовніковим.
Немає коментарів:
Дописати коментар