Сьогодні немає достатньо підстав стверджувати, що УПЦ (МП) відправив товариша Кіріла (Гундяєва) і його РПЦ слідом за російським кораблем. Формально, всі церковні ритуали на це вказують, та не варто відкидати, що за цим скандальним демаршем стоять креативні богослови з ФСБ.
27 травня собор УПЦ (МП) нарешті звернув увагу на російську агресію в Україні і натякнув на свою автокефалію від Москви. Тут не варто препарувати рішення з точку зору юриспруденції, бо ще 2018-го український філіал російської церкви декларував щось подібне. Важливе інше: сам собор готувався у цілковитій таємниці, і практично більшість його учасників не знали про порядок денний. По-друге, тези резолюції собору дуже розмиті і дуже нагадують «автокефалію під прикриттям», з метою лише провести невеличкий ребрендінг московського патріархату за умов війни. Тому щирість намірів Ореста Володимировича Березовського (до речі, ви знали, що так в миру звуть митрополита Онуфрія?) проявиться найближчим часом:
- Насамперед, Кіріл мав би вліпити йому анафему із занесенням в особову справу, карму і назвати неонацистом;
- Ми вже призабули, але церкви Криму та Лугандонії і надалі підпорядковуються Лаврі, тобто УПЦ (МП). Якщо Москва найближчим часом «рейдерне» місцеві приходи під своє крило, то це говоритиме багато про що;
- Ну і вершиною визнання щирості мого тезки мають стати персональні атаки скабєєвих та соловйових на нього.
І тут сам час звернутися до ПЦУ. Саме від позиції Православної церкви України залежить, чи зможуть нинішні «роскольники-московити» допомогти об’єднатися українській Церкві. Адже шанс повернути проросійське духовенство в українське лоно дійсно існує. Та водночас інколи здається, що ненависть між духовенством різних конфесій більша, ніж їх віра в Господа. Тоді як теологічна дипломатія вимагає радше мудрості, ніж рішучості вмазати кадилом духовному опонентові. Сьогодні і адепти ПЦУ цілком прогнозовано сповнені жовчі щодо священників УПЦ (МП) і навпаки. Але так ми слоника не продамо, і горшки не зліпимо, особливо за часів гібридної війни орків проти України.
Україні потрібна єдина Віра. Віра в наше майбутнє. Всі інше - питання компромісів, конформізму і дипломатії. Особисті емоції – це не той каталізатор, який повинен вершити наші долі. Віра – набагато ємніший важіль.
Орест Сохар.
Немає коментарів: