У сьогоднішніх реаліях Європа приголомшена хвилею біженців з України. Ця хвиля торкнулась і моєї найкращої подруги, яка зараз перебуває у Німеччині, місто Лейпциг. За її розповіддю, після прибуття виходять великі групи людей, із сумками, втомлені, перелякані, не знають куди їм бігти. Подругу зустріли волонтери, які одразу знайшли житло біля центру міста. Їм видали одяг, продукти, медикаменти та речі першої необхідності. Одночасно після прибуття необхідно звернутися до центру для допомоги біженців. У Центрі прибуття їм зробили тест на коронавірус, а потім зареєстрували.
Варто пам'ятати, що реєстрація - поняття, не тотожне набуття статусу біженця. Українці можуть бути на території країни без нього.
Кожному іноземцю видаються гроші на кишенькові витрати – 135 євро для дорослого. Але перебувала вона із сім’єю лише деякий час у волонтерів, а потім переїхали до своїх знайомих. За її словами, вона вже пристосувалася до нових змін, але все ж таки сумує за своєю домівкою в Україні. Також, складно з німецькою мовою, але вона записалася вже на безкоштовні курси для біженців і чекає першого заняття. Нещодавно, вона мені розповідала, що хоче вже піти на роботу, але з цим поки важко. Наразі уряд розробляє правила працевлаштування для українців, які перебувають у Німеччині. Тим, хто вїхав безвізом або Шенгенською візою, працювати поки не
можна. Вона може працювати, коли процедура реєстрації буде налагоджена і отримує дозвіл на перебування. Сподіваюся, що вона може дочекатися цей дозвіл, оскільки на відміну від звичайного статусу біженця, такий дозвіл дозволить працювати та обирати місце проживання самостійно. Поки що допомагає по господарству. Щодо навчання, їй пощастило, що вона вже закінчив 4 курс, і не потрібно перевестися до німецького університету, то ж одразу можна працювати.
Сьогодні я з нею списувалася і вона перебувала у Берліні на мітингу у підтримку України. Говорить, що людей було багато, всі були з жовто-блакитними прапорами, дуже голосно кричали. Емоції її переповнювали. У цілому, їй у Німеччині подобається. Гарна країна, доброзичливі люди, які раді допомогти кожному, хто трапився у такій ситуації. Коли закінчиться цей кошмар, моя подруга обов'язково повернеться до Одеси на свою землю. Аж надто ми нудьгуємо один
за одним. Віримо в краще.
Е.Толпазан, студентка "Одеськой політехніки"
Немає коментарів:
Дописати коментар