Реакції молоді на війну. Спроба дослідження

Війна увірвалася у наше життя несподівано. Цей фатальний день, коли рідні будять тебе зі словами "прокидайся, почалася війна" не забуде ніхто і ніколи у своєму житті. Я впевнена, більшість людей не повірила цим словам, тому що фейків на той момент ходило багато і саме слово "війна" звучало як щось таке, що ніколи не торкнеться наших життів. Через місяць весь страх пройшов, з нинішньою реальністю довелося змиритися і прийняти як належне. "Людина може звикнути до всього, навіть до поганого, але тільки не до війни". Ці думки крутилися у мене в голові постійно протягом перших днів. Проте до війни люди теж звикають. На паніці людина може зробити зі своїм життям все, що завгодно і за моїми спостереженнями молодь (але не тільки) реалізує себе по різному:

ті, хто намагаються втекти

ті, хто намагаються допомагати

ті, у кому прокинувся патріотизм і віра у найкраще (на мій погляд, один із найсильніших типів людей)

і люди, які намагаються підтримувати свій моральний стан у нормі, щоб не збожеволіти.

Перший тип людей на початку бойових дій без роздумів взяв перші речі, близьких людей, тварин і поїхав в іншу країну, тому що, на жаль, ніколи не знаєш який жах може тебе наздогнати в будь-яку секунду. Кожна людина бореться зі стресом як у неї виходить, тому вся ненависть, яка виливається на цих людей, у жодному разі не може бути виправдана.

Молодь, яка має якусь можливість допомогти своїй батьківщині і має достатню кількість внутрішніх ресурсів (моральних та фізичних) йде в волонтерство або в ТРО. Завдяки їм люди отримують допомогу і звичайне громадянське населення може спати спокійно, почуваючи себе в відносної безпеки.

Ті люди, в яких прокинувся дух патріотизму, допомагають морально. Всі ці пости у соціальних мережах, плакати, малюнки, карикатури, листування оприлюднені за допомогою цих людей. Вони допомагають відкривати нашому народу очі на реальність та знімати рожеві окуляри. Коли все почалося, не всі розуміли масштаби жаху і правда вірили, що російськомовне населення російські фашисти прийшли "рятувати" і "звільняти". Проте такі люди досі залишилися.

Залишилося дуже багато молоді, яка страждає від своїх батьків. Саме про неї згадувалося у четвертому типі людей, які "усі силами намагаються зберегти свій моральний стан в нормі". На жаль, йдеться не тільки про тих, у кого родичі живуть в рф, дивляться солов'єва, кисельова і скабеєву і сліпо вірять російській пропаганді. Суспільство замовчує подібні українські сім'ї. Це було моє особисте мінідослідження: копання у сотнях коментарів під постами пропагандистів та тих, хто їх висвітлює, а також розповіді моїх знайомих та просто людей, які бажали поділитися зі мною подібною проблемою. 

Існують українські сім'ї, які досі чекають на "російський світ" собі в будинок, щоправда, вважають, що їх утискають, вірять у біолабораторії та інший бред. Здебільшого це старше покоління. У дітей таких батьків очі розплющилися на правду, але у власній сім'ї вони чужі. Чужі серед своїх. Особливо важко усвідомленому підлітковому поколінню, яким ще немає 18 (за моїм спостереженням, у дітей у подібних сім'ях стійка громадянська позиція з'являється вже з 13-14 років, враховуючи сучасні реалії...), а також якщо немає особистого простору і вся сім'я живе припустимо, в одній кімнаті. В обох випадках дитина просто не може абстрагуватися і всі її внутрішні ресурси націлені на те, щоб зберегти своє здоров'я. Навіть не всі діти, кому виповнилося 18 років, можуть якось вплинути на свою сім'ю, найчастіше все робиться проти їхньої волі. Всі рятуються по-різному: починаючи від повного замикання, закінчуючи навіть селфхармом (самопошкодженням).

Окремо варто згадати, скільки сімей почало розпадатися з тієї ж причини. Багато шлюбів зруйнувалися, якщо в обох подружжя абсолютно біполярні погляди на тему війни (звучить абсурдно, але це все одно, що бути за фашистську Німеччину під час Другої світової війни). Для інших людей, багато родичів просто перестають існувати через підтримку окупанта: як правило вони непробивні, тому що пропаганда працювала протягом багатьох років (навіть не 8, а набагато довше). Ситуація не з приємних: зовні війна і, здавалося б, будинок єдине місце, де людина в такому разі повинна почуватися найбільш безпечно (звичайно ж, якщо в місті немає активних бойових дій), але вдома теж небезпечно: у сім'ї йде своя особиста, Громадянська війна.

Ця проблема поширена в основному на анексованих та окупованих територіях, меншою мірою в російськомовних українських містах. Це дивно, адже російська пропаганда на телевізорі у нас не транслюється, але це все досі можливо подивитися через інтернет.

Уся ця ситуація дуже сильно б'є по психіці та у багатьох людей у ​​майбутньому спостерігатимуться всі симптоми посттравматичного стресового розладу. Не всі зможуть навчитися знову адекватно сприймати реальність. Кожен бореться по-своєму та робить те, на що в нього вистачає внутрішніх ресурсів. Кожна людина знаходиться на полі бою у своїй власній внутрішній війні.

К.Нікова, студентка.