Минув один, дуже довгий місяць від початку цієї нищівної війни
Цього тижня, подорожуючи Україною, я бачила руйнацію та страждання, яких ніколи не має зазнати жодна країна, жодна людина.
Насправді, здається, ніби пройшов цілий рік з того часу як життя мільйонів людей змінилося назавжди.
За місяць після нападу на Україну, війна спричинила найшвидше та наймасштабніше переміщення людей у Європі з часів Другої світової війни. Десять мільйонів людей були змушені переїхати, понад три мільйони осіб перетнули кордон в пошуках безпеки.
Втрати людських життів і серйозні травми, спричинені обстрілами цивільної інфраструктури, лікарень, шкіл та укриттів, шокують, як і масштаби руйнувань, оскільки деякі міста залишаються в облозі або повністю зруйновані авіаударами та важкою артилерією.
Повідомляється, що загинули близько 950 мирних жителів, хоча реальна кількість загиблих, за оцінками, набагато вища.
Сотні тисяч людей, які перебувають у пастці в містах в облозі, як Маріуполь, Чернігів, Харків, Суми та у столиці, у Києві, а також у районах, близьких до лінії фронту, виснажені та позбавлені основних засобів, необхідних для виживання, та потерпають від постійних бомбардувань, живучи у підвалах без опалення, газу для приготування їжі та води.
Три речі мають вирішальне значення у короткостроковій перспективі: цивільне населення — незалежно від того, залишається воно в Україні чи евакуювалося — має право на повагу та захист; необхідний безпечний коридор для гуманітарних вантажів та персоналу; крім того, нам потрібна система постійного зв'язку зі сторонами конфлікту.
Систематичне бомбардування міст, селищ, лікарень, шкіл і укриттів тероризує мирне населення і спричиняє жахливі людські страждання. Необхідно дозволити цивільним дістатися до безпечних місць і прямувати, куди вони захочуть, у той час як безпечний прохід для гуманітарних вантажів має бути забезпечений. Забороняється застосовувати важке озброєння в житлових кварталах. Цій варварській тактиці потрібно покласти край. Усі, хто бере участь у бойових діях, повинні захищати цивільне населення, як їх до цього зобов’язує міжнародне гуманітарне право. Навіть у війни є закони.
Ця тяжка гуманітарна криза особливо торкається найуразливіших груп населення, зокрема дітей, жінок і дівчаток, людей похилого віку та людей з інвалідністю. Ми повинні віддавати пріоритетну увагу вразливим групам і гарантувати захист їхнього здоров’я, прав і гідності. І ми дякуємо урядам за те, що вони залишають свої кордони відкритими та сприяють безпечному проходу всіх, кому потрібно їх перетнути.
Щоб задовольнити величезні та зростаючі потреби з необхідною швидкістю та масштабом, нам потрібен постійний, безперешкодний і сталий доступ до всіх територій. Головний гуманітарний виклик – забезпечити безпечний доступ до територій, де тривають бойові дії. Минулого тижня, зі створенням системи гуманітарного сповіщення, агенції ООН та партнери в Україні успішно доправили перший конвой з невідкладною гуманітарною допомогою до міста Суми на північному сході – одного з найбільш постраждалих від війни районів країни. Ми продовжуватимемо сприяти діалогу для організації безпечного проходження інших гуманітарних конвоїв, щоб допомогти найбільш вразливим цивільним особам, які опинилися в зоні бойових дій.
ООН і наші гуманітарні партнери наші гуманітарні партнери розширюють операції та послуги з надання допомоги для підтримки людей в Україні. Гуманітарні організації скеровують додатковий персонал по всій країні, і ми цілодобово працюємо над переміщенням продовольства та наданням послуг, щоб охопити 6 мільйонів людей, яким збиралися допомогти у початковому плані гуманітарного реагування, протягом наступних трьох місяців, а також для того, щоб слугувати доповненням до роботи місцевих та національних органів влади, Українського Червоного Хреста та громадських організацій. Навіть цього може бути недостатньо, і ми будемо намагатися ще більше розширити нашу сферу діяльності в найближчі тижні.
Все ж, найважливішим є повне закінчення війни.
Україна та світ потребують миру.
Немає коментарів: