Гастрозустріч#1 "Українська кухні: старий-новий смак Європи" відбулась сьогодні. Наша партнерка - гастроентузіаст з Одеси трохи з запізненням поінформувала, але організатори виклали запис. Наше видання, ще у "паперовій формі" у 00-і регулярно висвітлювало стан справ вітчизняної гастрокультури, тому ми не "новачки" на цьому полі. Дуже слушна й цікава подія зорганізована небайдужими львів'янами. А тепер, трохи по суті.
Найвпливовіший львівський гастроексперт Марк Зархін розпочав з думки що українська кухня - "мозаїка". Ми всі можемо обмінюватись стравами. А в той час, коли в нас (деяких) проблеми з ідентичністю, кухня може допомогти. Маріанна Душар зазначила: що "кухня в нас недооцінена й це предмет щоденних відкриттів." Згадайте, що в останнє вас вразило з гастрономічних витворів?
Відома гастроентузіастка Юлія Аврора Огородник "підсвітили" проблему: НЕ дослідженість власно української кухні та її куца описовність. За 30 років незалежності вийшло аж 2 книжки про гастроісторію України. В той час у Польщі було видано суцільні бібліотеки, навіть про локальні страви.
З цього, виходить органічне завдання для людей, що в темі: власно кухню УРСР, яка залишається в більшості родин - повсякденною, промаркувати, та працювати над описом нової української кухні, яку творять сучасники.
Інші учасники гастрозустрічі, Олексій Волков та Олексій Петелько розвили якраз тему в напрямку: гастрономічні експерименти мають вийти за межі ресторанів... Тут на хвилинку пригадав ФБ-помої, яки на цьому тижні вилили на Клопотенко за меню шкільної їжі.
Тут Марк не міг не втрутитись, бо як шуткував: "поки не забув" гастрономія не тільки в ресторанах, але там відбувається соціальний контакт. Тут я вже затужив. Ось чому місцеві ресторатори такі небалакучі: бо вони особливо не бажають, щоб в них засиджувались! А ще, зрозуміло, чому такі ціни пропонуються - щоб відважувати відвідувачів.
Далі у Львові завели мову про партнерства з фермерами й іншими виробниками сільгоспродуктів, без яких кухня - неможлива. Промайнула думка, що "пхати в блюда сир тільки тому що він наш - недоречно, важлива якість", а з тим у вітчизняних виробників (не тільки сирів) - проблеми.
Львівським рестораторам легко, бо вони на туриста в першу чергу націлені. Підтверджую, бо з місцевими як зустрічаєшся, дійсно важко віднайти кнайпу без туристів. Там зазвичай - смачно, а головне - не дорого.
В де мешкають локальні спеціалітети?
Хочу особливо подякувати модераторам незвичного "івенту" Володимиру Глащенкову та Ігору Лильо, яки були настільки "в темі", що збагачували дискусію, а не "забивали" паузи.
У другій частині зустрічі, коли іноземці долучились, поціновувачі та дослідники нашої гастрокультури, мову завели про актуальність мапи кухонь регіонів України. Бо в Бесарабії готують зовсім не так, як на Слобожанщині, а в Подніпров'ї, не так, як в Галичині. В тому є - цінність, та своєрідний магніт "мозаїки"(дивись вище) скуштувати щось незнайоме. Це дійсно доречно якщо ви полюбляєте щось окрім картоплі смаженої... Але залишається "халепа" у вигляді не зовсім й не завжди якісних інгредієнтів.
Нажаль, навіть в онлайн-форматі трансляцію дивилось небагато людей. Тому для гастрожурналістів я гадаю, роботи ще вистачить. Це у Франції Мішлен починався як промогід автомобілями по країні. Може всі разом зможемо довести вітчизняним агровиробникам істину, що їх фінансовий успіх залежить від нашого апетиту. А ще й туристів, які приїдуть та скуштують їжу в Україні. Так заробити можна в десятки разів більше, ніж збіжжя завантажити до баржі, чи балкеру.
Гастрокультуру треба дитині з малого віку прищеплювати, а не годувати лише "манкою" на згущенці.
В.Головченко,
гастрокритик зі стажем.
Немає коментарів:
Дописати коментар