Європейське завдання сучасних журналістів

Журналісти дуже часто у нашому сьогоднішньому житті виступають такими собі Колумбами. Для суспільства вони відкривають нові теми, континенти інформації, бо українське суспільство – пострадянське, а отже, дуже закрите, стереотипне. Євроасоціація України - ціла незвідана "terra incognita" для більшості працюючих у вітчизняних ЗМІ. Серед столичних журналістів є 2-3 автори, які чітко знають цей предмет. Інші - частіше працюють як "ретратранслятор" або підставки для мікрофона, коли "записний" експерт говорить про "ману європейську"!

В чому причина?

Та їх кілька. Основна, що журналістські виші наповнені самі не європейцями за духом, а отже, готують студентів без глибоких знань про влаштування Євросоюзу, його цінності та процедури. На жаль, на численних факультетах "міжнародних відносинах" процвітає лише жага до кар'єризму, а не до справжніх знань дискурсу сучасного європейського контенту. Не дивно! Вітчизняна бюрократія, зокрема освітня, захищається від просунутої - європейської.

В результаті, українські споживачі медіа-продукції годуються міфами, плітками, власними спостереженнями та емоціями, почерпнутими під час туристичних поїздок за "шенгенський паркан".

Тим часом, в Україні на повне  розгорнувся процес імплементації договору про Асоціацію. Розрахований він на 10 років і може завершитись вступом до ЄС, а може й ні. Вже минуло половина терміну. Все залежить від волі та спритності українців. Мені здається, що коли журналісти наймасовіших – районних газет України стануть у кожний номер давати по одному матеріалу, що розкриває сутність та практику євроасоціації, цей процес набуде більшого динамізму. А поки?!

Нинішній Кабмін України, лише один із "гравців" на полі "порядку денного" Асоціації України-ЄС. Є ще гравець – законодавець, громадськість об'єднана у платформу та президент, як конституційний гарант. Всі ці суб'єкти довгого та широкого процесу імплементації (впровадження) мають і можуть отримувати від вітчизняної інформаційної галузі питання, оцінки, завдання. Не з руки після Майдану, і багатьох жертв, і змін займатися лише марнослів'ям на адресу євроінтеграції.

Отже, у переліку найважливіших єврореформ на перших трьох позиціях: дерегуляція, реформа "держслужби" та антикорупція!

Пам'ятаєте, як на початку 90-х усі покращення та ремонтні роботи в житлах стали називати "євроремонтом"? Щось схоже треба робити сьогодні українцям. Міняти критерії оцінки персоналу, скорочувати і скасовувати бюрократичні нашарування в управлінні чи містами, чи процесами, наприклад в освіті та охороні здоров'я. Вдумливі та грамотні журналісти стали сьогодні відчувати конкуренцію з боку "реактивних" і горластих громадських працівників, коли висвітлюється повсякденне життя бюрократа. Написали пост у блозі або на "стіні" соцмережі, розкрили істину, пропісочили, назвали ворога. І все. Але для того, щоб не "виплеснути дитину", важливо добре знати предмет розслідування і тут імітацією не позбутися.

Ще більш масштабним завданням є заміна неймовірного циклу технічних стандартів виробництва того чи іншого товару. Від гумок трусів до складних ліків. Норми євро - це насамперед примат здоров'я людини. Щоб у оселі українців будматеріали не "фонували" радіоактивними елементами, а фарба на дитячих іграшках не руйнувала молочні зуби немовлят. Раніше все це могло бути, тому що в основу ГОСТів, їх філософію було закладено ідеологію марксизму. Тому, коли бабусі на лавках, а вслід і інші обивателі, вважають що "гостівські" товари кращі, це означає тільки - пострадянська пропаганда попрацювала краще.

Візьмемо ту саму українську горілку. Вона за відчуттями всього СНД явно найкраща! А чому?

Українські спиртовироби за часи незалежності 4 рази покращували національний стандарт очищення спирту-ректифікату, основного компонента горілки.

І хто після цього погодиться "травитися андропівкою" з 1984-го?!

Журналісти ще й тому мають навчитися "плавати як риба у воді" у темах євроінтеграції, що програми фінансової допомоги вітчизняним бізнесам Євросоюзу, природно, поширюються і на бізнес-медіа. А ось комунальним підприємствам газетам і телеканалам, настав час "зламати голову" бігти в приватизацію, щоб стати незалежними від влади та інвестиційно привабливими.

У світлі децентралізації, що обласній раді, що селищній, буде однаково корисно, відкривши газету чи сайт, включивши телевізійний чи радіоканал дізнатися корисну інформацію про практику життя в об'єднаній Європі. Отже, сотні ЗМІ зможуть нарешті пересилити скромність і відкрити корпункти в європейських столицях. Україна географічно лежить у Європі, лишилося її інформаційно відкрити. А це завдання молодого племені українських журналістів, які володіють ще й західноєвропейськими мовами.

Креативна Європа – це обмін творчими людьми, куди наші земляки можуть і мають виїжджати найчастіше. З театрів, музеїв, шкіл та редакцій. Щоб оцінювати себе, "підглядати" щось корисне, насичувати поле конкуренції. І не забувати писати проекти до різноманітних фондів ЄС на отримання фінансування.

Але щоб розуміти куди писати, а ще для того, щоб бути в контексті європейської політики та практики фінансування проектів розвитку, знов-таки українські журналісти мають системно висвітлювати практику роботи виконавчих та законодавчих структур ЄС. Виїжджати до європейських столиць. Не так, як депутати ВРУ "кататися" на обміни до Брюсселя та везти звідти лише "шмотки" на продаж і родичам, а по-справжньому працювати!

Тепер саме час для тренування. Час починати повсюдно у ЗМІ моніторити дії уряду щодо імплементації. Не передруковувати "підкинуті" російськими технологами "крокодилові сльози" чергового українського олігарха: мовляв, йому в Європі не раді, а розбиратися в рутині та практиці імплементації. Олігархічна модель економіки має реально померти в Україні. Для цього існує період адаптації, євроінтеграції.

І ось тут перед колегами стає одне із найскладніших питань: як працювати проти олігарха, який містить ту чи іншу редакцію?

Кожен природно сам вирішує, який бік вибирати. Європейська політика сама по собі не "годує" місцеві мас-медіа, але здатна встановити сучасний порядок в Україні. Це – ринок! Коли попит та пропозиція. Коли реклама - хліб ЗМІ, а не викривлена ​​політика та "зливи" компромату. Той самий договір про Асоціацію має 7 частин. Кожна – це океан можливостей. Насамперед для вітчизняних журналістів, які можуть розібратися в одному питанні та стати автором N1 на тему. Наприклад, щодо політики безпеки чи юстиції. Зона вільної торгівлі та економічна співпраця – взагалі океан ще не здобутої інформації!

А ще є 43 доповнення та 3 протоколи до договору, висвітлення якого несе чимало шансів як українському суспільству, так і медіа.

Ну а якщо ми знову "зволікаємо на старті" та спритні хлопці з бюрократів та політтехнологів візьмуть поспіль на "промотування євроінтеграції" - пиши пропало! Адже ці балакуни зацікавлені в процесах, їм би не закінчувалося щось. Хоч перебудова із прискоренням, хоч боротьба з пияцтвом, хоч АТО, хоч битва за врожай. Журналісти, яким потрібно самим себе витягувати з трясовини безгрошів'я, здатні формувати громадську думку без замовлення щедрого чи огрядного дядька.

Але для цього кількість єврооптимістів у кожній редакції має зрости. Експертний рівень авторів про процеси імплементації договору про асоціацію – піднятися. Та й фокусуватися не на ДАТІ приєднання до ЄС, а що необхідно змінити у житті українців, щоб Євросоюз гармонійно з нами об'єднався.

До зустрічі на семінарах з євроінтеграції!

В'ячеслав Головченко, журналіст із стажем.