Або в полоні ілюзій, що можна плітками замінити інформацію
Коли наша країна почала набувати рис суверенної держави, засоби масової інформації стали одномоментно затребувані як адептами, так і скептиками, а тим більше – противниками української державності. Редактори, які ще вчора були вірними «служками» партії, найчастіше не мали своєї думки та готові були транслювати будь-яке "лайно". Зародилася традиція вітчизняних ЗМІ, що власники можуть обирати напрями трансляції тих чи інших думок, іноді навіть тези чи теми визначатиме для журналістів. Занадто глибоко сидить коріння ленінської пропаганди, яка з фактами була вільна чинити, як цього вимагає ситуація.Суспільство, не маючи навички споживати якісну інформаційну їжу, наповнену фактами, до того ж не має практики використовувати при визначенні політичних переваг медійну аналітику.
Ось і вибираємо серцем, а не головою!
Сьогодні чутна дискусія, що необхідно створювати кілька національних медіапроектів, націлених на аналітику дій (бездіяльності) еліт. Докорінно не згоден з тим, що це можна зробити у столиці!
Значно важливіше розвивати аналітичні ЗМІ у містах та районах України, де мешкає більшість електорату, а ще, де «визріє» та формується місцева еліта, яка стає кадровим донором у разі перемоги, тієї чи іншої політичної сили, лідера.
Переїжджаючи завтра з Хацапетівки до Києва, політик Х. опиняється на новому інформаційному «майданчику» безневинним як немовля, а так не буває. Його/її вчинки та подвиги у розвитку, від перших кроків у громадському житті, просто залишаються за кадром придворної журналістики. В результаті - об'єктивність і точність такого миттєвого аналізу кульгає.
Аналітика у ЗМІ могла б сформувати об'єктивний, а не рекомендований портрет того чи іншого персонажа українського політичного та інших бомондів.
Не кажучи вже про такі факти, які торкаються інтересів широких мас, як формується набір та ранжир принципів національної внутрішньої та зовнішньої політики, а точніше: хто це робить? Важливо лише спиратися на офіційні джерела, а не на інсайдерську інформацію, яку «зливають» неофіційно опоненти.
По суті, журналісти, які мають спеціалізуватися на цій роботі, повинні стати дослідниками, а не фахівцями з каналізації – підручними сантехніків.
Для цього потрібно багато чого, по-перше, напевно самоповаги. До речі, для молодих систем, котрі повсюдно формуються навколо органів місцевого самоврядування, подвійно важливо отримати якісну місцеву інформаційну галузь. Щоправда, минулі президентські вибори журналістам засвідчили, що все залишається як було. Одні готуються музику грати, інші – можуть, якщо треба буде… замовляти. Виконувати громадський обов'язок – інформувати в повному обсязі будуть лічені.
От і складається враження, що «підправити треба щось у консерваторії»!
Вітчизняна політика дедалі менше носить творчий характер, скоріше - деструктивний.
Аналізувати бойові дії іноді для цивільних клопіт, точніше – згубно. В обозі тих, хто відступає, може не вистачити місця таким аналітикам. А полонених, як відомо, не люблять!
В'ячеслав Головченко.
Немає коментарів: