Сьогоднішній еквівалент "Плану Маршалла" – членство України в ЄС

На переконання австрійського економіста Гюнтера Фелінгера, найбільшим історичним досягненням України є укладена у 2016 році Угода про асоціацію та зону вільної торгівлі з Євросоюзом, яка уможливила ряд важливих реформ у країні та заклала підвалини для інших. А двома роками раніше українці зробили свій найважливіший вибір – залишили "русский мир" на користь приєднання до вільного світу.

Між тим, перспектива членства в ЄС досі залишається предметом бажання України. Фелінгер, який має великий досвід роботи в Брюсселі, вважає, що причиною того, що воно ще не здійснилося, є вагання європейських партнерів та їхні страхи перед Росією – противницею європейської України. За його словами, перебування у буферній зоні між ЄС/НАТО та Росією несе ризики того, що з часом Україна просто може знову сповзти назад у "русский мир". А тому Києву треба рішучіше діяти в напрямку реалізації сценарію "Європейська Україна".

На думку Фелінгера, змінити скептичне ставлення країн-членів ЄС буде не просто, але це можливо – якщо Україна стане "найбільш радикальним проєвропейським ентузіастом-реформатором".

І діяти тут треба буде нестандартно – як, наприклад, шляхом введення в Україні євро ще до самого членства в Євросоюзі. Інший пропонований австрійцем крок – створення "передвступного альянсу" з шістьма країнами Західних Балкан, які наразі на крок попереду в плані інтеграції до ЄС.

З Балканами Фелінгер пов’язує і шлях Києва до НАТО: Україні варто придивитися до Адріатичної хартії, яка вже успішно "завела" в Альянс низку країн регіону і зараз готує двох інших кандидатів – Боснію та Косово. При цьому, на його думку, прикладом членства могла б послугувати модель Західної Німеччини (ФРН), яка вступила у НАТО з наявними окупованими територіями та інтегрувала їх після досягнутого процвітання.

Про ці та інші теми читайте в інтерв’ю Укрінформу Гюнтера Фелінгера – спеціаліста з економічного консалтингу в країнах Західних Балкан та Україні, голови неурядової організації "Європейці та податкові реформи", засновника ініціативної групи "Австрійський комітет за європейську Україну".

УКРАЇНІ ТРЕБА ПРОСТО СКОПІЮВАТИ ДОСВІД РЕФОРМ ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНИХ ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇН

- Як ви оцінюєте проведені в Україні реформи за роки після Революції Гідності? Які з реформ ви хотіли б особливо виокремити?

- Україна здійснила значний прогрес з 2014 року, покинула "русский мир» і приєдналася до вільного світу – і це має найголовніше та найбільше значення.

Водночас, з 26 країн Центральної та Східної Європи, розташованих між ЄС, з 2004 року, коли він складався з 15 країн, та Росією, реформаторський поступ України кращий лише за Білорусь, Вірменію та Азербайджан. Нікого не задовольнить 23-є місце з 26-ти, а тому, поза сумнівами, Україні треба бути більш амбітною.

Чому б вам просто не скопіювати економічні реформи Литви, або податкову та валютну систему Болгарії чи антикорупційні реформи Грузії?

Україна – нормальна європейська країна, яка просто дуже пізно – у 2014 році – розпочала європейські реформи, та ще й перебуває в умовах війни. Але чому б не зробити так, як це вже зробили 22 інші успішні країни Центральної та Східної Європи? Вони досягли значного прогресу, а 13 – уже стали членами ЄС. Просто копіюйте успіх і копіюйте швидко, Україна вже втратила достатньо часу!

Найважливіші реформи були спрямовані на те, щоб, починаючи з 2016 року, запрацювала Поглиблена і всеохопна зона вільної торгівлі між Україною та ЄС. І це є найбільшим історичним досягнення вашої країни на сьогодні.

На другому місці за важливістю я б назвав земельну реформу та кінець мораторію. Але, на жаль, Україна не дозволила нам, європейцям, володіти землею в Україні, як ніби ми є небажаними в країні. Мільйони українців працюють у ЄС і сотні тисяч мають нерухомість там, але Україна не дозволяє нам, європейцям, робити те ж саме.

Прикро, що Україна не реформувала податковий та митний кодекси, валютну систему. І шкода також, що імплементація Поглибленої і всеохопної зони вільної торгівлі між Україною та ЄС відбувається набагато повільніше, ніж потрібно.



БІЗНЕС-КЛІМАТ ПІСЛЯ ЯНУКОВИЧА ПОКРАЩИВСЯ, АЛЕ ЩЕ БАГАТО РОБОТИ

- Чи змінилася на краще в Україні ситуація з веденням бізнесу європейцями? Де українській владі ще треба попрацювати, щоб поліпшити ситуацію?

- Так, у порівнянні з жахливим минулим часів Януковича – бізнес-клімат різко покращився, але багато чого ще потрібно зробити. Я б порадив 10 наступних кроків:

1. Прив’язати гривню до євро, щоб припинити волатильність валюти.

2. Знизити корпоративний податок і податок на прибуток до 10% для всіх платників податків.

3. Повністю гармонізувати ПДВ з ЄС та приєднатися до Митного союзу ЄС на тих же засадах, що й Туреччина.

4. Побудувати спільні пункти пропуску на кордоні з чотирма сусідами-членами ЄС.

5. Повністю лібералізувати енергетичний ринок, як обіцяно в Енергетичній хартії ЄС.

6. Приватизувати великі енергетичні та інфраструктурні компанії на 49%, як ми це зробили в Австрії.

7. Повністю відкрити ринок праці України в односторонньому порядку для ЄС.

8. Повністю відкрити цифровий земельний кадастр, ринок землі та отримання дозволів на будівництво для інвесторів з ЄС.

9. Приєднатися до Єдиної європейської платіжної зони.

10. Повністю впровадити європейську політику щодо малого й середнього бізнесу та вивільнити підприємницький потенціал України, відмовившись від радянської ментальності нагляду та дозволивши підприємцям винаходити й упроваджувати інновації, що підніме Україну на європейський рівень завдяки їх ініціативам.

- Наскільки цікавим є український ринок для австрійських бізнесменів? Де ви вбачаєте особливий потенціал для співпраці?

- Існує великий невикористаний потенціал у сфері харчування, в енергетиці, IT, туризмі, виробництві будівельних матеріалів та в сфері малих і середніх підприємств переробної галузі. Я також вбачаю великий потенціал у повній інтеграції промислових виробничих потужностей України в європейський виробничо-збутовий ланцюг в автомобільній, оборонній, аерокосмічній галузях промисловості, як і в багатьох інших секторах. Але спочатку мають відбутися макрореформи, щоб усунути політичний та валютний ризики.

УКРАЇНІ ТРЕБА ПРОБИВАТИСЯ В ЄС ЗА ДОПОМОГОЮ ЄВРО

- Революція Гідності засвідчила чітке прагнення українців долучитися до спільного європейського проєкту. Втім, минуло вже вісім років, але перспективу членства в ЄС Україна так і не отримала. Україна повільно виконує своє євроінтеграційне "домашнє завдання" чи справа більше в ЄС та його країнах-членах?

- Тут провина лежить на європейських партнерах. ЄС надав статус потенційного кандидата в ЄС Чорногорії, Боснії та Герцеговині, Косово та іншим країнам Південно-Східної Європи у 2003 році на саміті у Салоніках навіть ще до того, як Косово та Чорногорія стали незалежними країнами.

Причиною цього є позиція європейської «групи умиротворення», очолюваної Парижем і Римом, а також страх перед Росією в Австрії й Румунії та домінуюче в Німеччині відчуття минулої провини за жахи Другої світової війни виключно перед Росією. Та й російське лобі в ЄС, яке виступає проти майбутнього України в Євросоюзі, відіграє свою роль.

Не залежно від того, наскільки добре Україна проводитиме реформи, подолати ці перешкоди буде нелегко. Окрім того, на моє переконання, для того, щоб Україна стала членом ЄС, знадобиться також величезна підтримка з боку США.

Україні треба буде зробити низку вражаючих заходів, щоб показати світові, що ваша країна – це Європа. Один із таких кроків, просуванням якого я й займаюся, – Україні, на мою думку, треба ввести євро у якості національної валюти, як це успішно зробили у 2002 році Чорногорія та Косово – щоб показати європейцям, якою є європейська Україна.

Ви маєте пробитися в ЄС з допомогою євро, оскільки стандартний шлях, який мали Польща чи Хорватія, Україні відкривається не так легко. Якщо просто стояти і чекати запрошення, то, може, коли-небудь у цьому столітті вас все ж запросять.

УКРАЇНІ ТРЕБА СТВОРИТИ ПЕРЕДВСТУПНИЙ АЛЬЯНС В ЄС З КРАЇНАМИ ЗАХІДНИХ БАЛКАН

- У травні цього року було започатковано "Асоційоване тріо" – тристоронній формат посиленої співпраці України, Грузії та Молдови з європейської інтеграції. Чи вбачаєте ви у цьому форматі потенціал для сприяння швидшому приєднанню до ЄС цих його трьох асоційованих партнерів?

- Це була історична подія, оскільки вона ознаменувала фактично кінець Східного партнерства – невдалого місця стоянки для країн, які прагнуть стати членами ЄС.

З огляду також на присутність у Батумі президента Європейської ради Шарля Мішеля, цей формат може отримати реальний імпульс, якщо всі три країни – Молдова, Грузія та Україна – зараз приймуть євро у якості національної валюти, щоб показати свою повну готовність до майбутнього членства в ЄС.

Просто зустрічатися у цьому форматі буде недостатньо. Усім трьом потрібно спільно вибудовувати альянси, які сприяли б відкриттю ЄС для них. Зокрема, варто створити передвступний альянс з шістьма країнами Західних Балкан та всіма іншими союзниками, які підтримують членство "трійки" в ЄС і НАТО.

- У жовтні Україна також стала першою країною-нечленом ЄС, яка перейняла на себе головування у Стратегії Євросоюзу для Дунайського регіону. Чи може це головування покращити євроінтеграційні позиції Києва?

- Україна має використати цю історичну подію для просування себе в Європейський Союз та для трансформації Дунайської стратегії ЄС у Дунайсько-Дніпровську стратегію.

Знову ж таки, Україні треба змінити свій митний кордон військового зразка з Польщею, Словаччиною, Румунією та Угорщиною, реформувавши його у щось на кшталт прикордонної інфраструктури ЄС на Балканах – під спільним управлінням з Frontex та з однією спільною будівлею для обох прикордонних держав.



Україні, як і Грузії, варто приєднатися до Ради регіонального співробітництва (RCC), де Молдова вже є повноправним членом і де всі Західні Балкани працюють разом із членами ЄС. Також радив би Україні доєднатися до Центральноєвропейської угоди про вільну торгівлю (CEFTA), де країни Західних Балкан та Молдова вже мають тісну торговельну співпрацю і щодня вчаться одне в одного.

Щодо України та Грузії, то вони взаємодіють лише у рамках Східного партнерства ЄС та ГУАМ, і таким чином Україна позбавляє себе можливостей формування міцніших зв'язків з усіма майбутніми союзниками по ЄС і НАТО.

Так, Сербія перешкоджає приєднанню України до RCC і CEFTA, але багато що пов’язано і з тим, що Україна не може розробити свою власну стратегію щодо Балкан, даючи Росії можливість і далі нав’язувати свою політику під лозунгом "слов’янського братерства". І західні партнери залишаються розчарованими тим, що Україна не визнає Республіку Косово, побоюючись можливих інтерпретацій російської пропаганди чи антикосовських упереджень. Західні партнери у Вашингтоні, Берліні, Відні та Загребі не розуміють відсутності такої стратегії України щодо Південно-Східної Європи.

УКРАЇНА МАЄ СТАТИ НАЙБІЛЬШ РАДИКАЛЬНИМ ПРОЄВРОПЕЙСЬКИМ ЕНТУЗІАСТОМ-РЕФОРМАТОРОМ

- Маєте ще якісь інші поради, як Україна може переконати ЄС надати їй чітку перспективу членства та почати переговори про вступ?

- Україна має продемонструвати, що хоче бути частиною федерального Євросоюзу з усіма нашими інструментами, і найкращий спосіб це зробити –прийняти євро..

У Брюсселі, Берліні та Відні не хочуть на додаток до тих непорозумінь, які вони наразі мають з Угорщиною та Польщею, отримати ще й проблеми далі на Сході – в Україні.

Слід розуміти, що Україна в ЄС буде дорого коштувати платникам податків Німеччини та Австрії, але також нідерландцям та шведам, які платять більшу частину бюджету ЄС.

А тому, на мою думку, коли українські лідери називають Польщу взірцем для наслідування, шанси потрапити до ЄС зменшуються.

Щоб стати бажаною в ЄС, Україна має бути найбільш радикальним проєвропейським ентузіастом-реформатором, інакше ви залишитеся буферною державою між НАТО/ЄС та Росією. Якщо не зробити реальних кроків на користь сценарію "Європейська Україна", то з часом Україна просто знову сповзе назад у «русский мир» .

ЄВРОПЕЙЦІ ЗРОБИЛИ ПОМИЛКУ ЩЕ У 2008 РОЦІ, КОЛИ НЕ ДАЛИ ПДЧ В НАТО

- Своєрідним покаранням українців за обраний євроінтеграційний курс стала розпочата Росією у 2014 році збройна агресія проти України та подальша окупація частини її території. На вашу думку, чи була ефективною та достатньою реакція ЄС на цю першу з часів Другої світової війни силову зміну кордонів у Європі?

- Помилку було зроблено ще в 2008 році, коли Україна та Грузія не отримали План дій щодо членства в НАТО на саміті в Бухаресті від європейських «умиротворювачів» на чолі з Німеччиною та Францією. І це призвело до воєн у Грузії у 2008 році та в Україні в 2014 році.

Євросоюз та європейці у 2014 році мало що могли зробити інакше, адже США за президента Обами тоді самоусунулися, а в ЄС не було реальних засобів зупинити захоплення Криму та Східного Донбасу.

Але політично позиція Євросоюзу була і залишається дуже чіткою: ми ніколи не визнаємо анексію Криму, ми зберегли спільні санкції з 2014 року, і вони залишаться на довгострокову перспективу.

Чи могли б ми зреагувати краще? Чесно кажучи, враховуючи нашу слабку військову позицію щодо Росії та наявність розбіжностей у власних рядах, думаю, що ми зробили все, що могли, у тих складних умовах.

У чому нас можна звинувачувати, так це в тому, що, починаючи з 2017 року, ми не запропонували Україні майбутнє в стилі Західної Німеччини та Кіпру – майбутнє в ЄС для України з частково окупованою територією.

СЬОГОДНІШНІЙ ЕКВІВАЛЕНТ "ПЛАНУ МАРШАЛЛА" – ЧЛЕНСТВО УКРАЇНИ В ЄВРОСОЮЗІ

- Кілька років тому активно обговорювалася ідея розробки плану масштабної фінансової допомоги Євросоюзу Україні, що не лише б модернізувало українську економіку, а й сприяло б у подальшому реінтеграції тимчасово окупованих Росією територій. Наскільки реальним є поява нового "Плану Маршалла" для України?

- Я проти терміну "План Маршалла для України", оскільки це був унікальний американський інструмент після Другої світової війни, і зараз цим терміном часто зловживають. Сьогодні ЄС багатий. До того ж, чому американські платники податків повинні нести витрати за європейську Україну, якщо Україна хоче приєднатися до Європейського Союзу? Сьогоднішній еквівалент "Плану Маршалла" – членство України в Євросоюзі.

Президент Зеленський у вересні цього року представив американським інвесторам оцінку, згідно з якою вартість трансформації України до європейського рівня становить близько 277 млрд дол. І це – приблизно те, що Польща отримає від ЄС за період з 1990 по 2030 рік.

Таким чином, маючи реальну перспективу членства в ЄС, Україна могла б отримати схожий рівень підтримки з боку ЄС – але не у якості додаткової програми, а просто як частину допомоги перед вступом та задля подальшої злагодженості з країнами-членами.

Тому зусилля України мають бути зосереджені на тому, як увійти в ЄС, а не як створити якісь окремі системи чи інструменти допомоги. Навіть, якщо б ці інструменти й вдалося створити, в чому я дуже сумніваюся, то вони просто закріпили б за Україною постійний буферний статус поза ЄС, і з Росією поруч – а це дуже ризиковано.

Україні потрібен 40-річний план розвитку – "Україна 2060", як і чітка стратегія з приєднання до Європейського Союзу протягом 15 років після Майдану – у 2029 році.

ЧЛЕНСТВО УКРАЇНИ В НАТО ЗА ЗРАЗКОМ ЗАХІДНОЇ НІМЕЧЧИНИ

- В Україні переконані, що забезпечення безпеки країни є можливим лише завдяки членству в НАТО. Як ви оцінюєте перспективи приєднання України до цього оборонного альянсу, у тому числі з огляду на наявність тимчасово окупованих територій?

- Так, Україна має приєднатися до НАТО, і найкраще, щоб це відбулося під час першого мандату Байдена до 2024 року. На мою думку, найбільш вірогідний спосіб це зробити – приєднатися до Адріатичної хартії, яка покликана сприяти членству в НАТО союзників із Балкан. Очолювана міністерством оборони США, вона вже успішно зробила повноправними союзниками по НАТО Словенію, Хорватію, Албанію, Чорногорію та Північну Македонію і зараз спрямована на те, щоб Боснія і Косово також вступили в Альянс.

Водночас, вам треба бути реалістами: майбутнє в НАТО може мати лише вільна Україна. Як це було й у випадку Федеративної Республіки Німеччини у 1955 році, членство в НАТО можливе лише для України без окупованих територій.

Так само, як ФРН у 1955 році, Україна може зберегти бачення національної єдності в конституції. І я переконаний, що у віддаленому майбутньому цієї єдності буде досягнуто у результаті членства в НАТО та ЄС.



Північноатлантичний Альянс може забезпечити безпеку лише у межах чітких кордонів, а тому, на мою думку, вам потрібно провести кордон по лінії розмежування з окупованими територіями. Цей кордон має перебувати в спокійних, але оборонних умовах – схожих на німецько-німецький кордон, де гинули лише ті люди, які намагалися втекти від східнонімецького режиму терору під час 44 довгих жахливих років радянської окупації Східної Німеччини.

НАТО – це не інструмент для реконкісти. НАТО може лише захистити вільну Україну від подальшої російської агресії. І насправді це грандіозна задача – досягти цього членства і забезпечити подальшу безпеку вільної України у складі НАТО у довгостроковій перспективі.

Однак на даний момент, на мою думку, слід визнати той факт, що Україна розділена. Так само, як і нам довелося сприйняти і вчитися жити з радянською окупацією Східної Німеччини протягом двох довгих поколінь. Але в кінцевому підсумку воля східних німців до свободи була більшою, ніж страх перед радянським маріонетковим режимом, і вони почали тікати з окупованих територій до багатої, безпечної та вільної Західної Німеччини.

Україна має стати настільки привабливою для мешканців окупованих територій в Криму та на Донбасі, щоб вони голосували ногами та залишали окуповані Росією території, обираючи європейську Україну. Щоб досягти такого результату, Україні треба стати в три рази багатшою та успішнішою за Росію. А це буде можливим лише, якщо вільна Україна приєднається до НАТО з усіма доданими гарантіями безпеки та швидко введе євро задля досягнення майбутнього всередині ЄС.

Цей великий крок України, безумовно, призведе до серйозної кризи з Росією, подібної до блокади Берліна, можлива й енергетична блокада, яку Росія вже застосовує сьогодні. Також імовірною є навіть військова ескалація, яка, втім, призведе лише до зміцнення рішучості Америки їй протистояти.

На моє переконання, лише за сильного американського лідерства вільна Україна може приєднатися до НАТО – так само, як лише американське лідерство зробило можливим членство Західної Німеччини в НАТО в 1955 році на тлі великих вагань з боку Франції.

Наразі Америку очолює найбільш проукраїнський президент в історії США, і чи буде це так після 2024 року – про це можна лише здогадуватися. Саме тому я закликаю Україну прийняти євро вже зараз і докласти всіх зусиль для вступу в НАТО під час першої каденції Байдена.

Потрібно зробити усі необхідні кроки для досягнення цих двох основних орієнтирів – європейської валюти та членства в НАТО до 2024 року. А членства в ЄС і єдності України буде досягнуто згодом.

Василь Короткий, Відень