1 і 2 жовтня в Харкові, на сцені Харківського національного академічного театру опери та балету імені М. В. Лисенка / СХІД ОПЕРА відбулася прем’єра авангардної опери Алли Загайкевич «Вишиваний. Король України» на лібрето Сергія Жадана. Це перша українська опера за часи незалежності, створена на фактичному історичному матеріалі.
Опера була створена у співпраці Благодійного фонду «Україна ХХІ» з ХНАТОБ / СХІД ОПЕРА з провідними українськими митцями, запрошеними продюсеркою проєкту, Олександрою Саєнко.
Багато вперше
«Вишиваний. Король України» — перший досвід для багатьох учасників. Для композиторки — перша масштабна опера. Для поета і драматурга — перше лібрето. Перша оперна постановка для Ростислава Держипільського (і перший досвід роботи не на «своїй» сцені). А для більшості виконавців (як акторів, так і музикантів) — перший досвід роботи з сучасною авангардною оперою.
Врешті, перший досвід оперного проєкту для продюсерки Олександри Саєнко, а також перша авангардна опера на сцені ХНАТОБ / СХІД ОПЕРА за часів Незалежної України. Оперу внесли до постійного репертуару театру; продюсерка планує її європейські гастролі. Працювати над перекладом опери для європейської авдиторії погодилась одна з найвідоміших перекладачок української літератури в Німеччині Клаудія Дате.
В основі проєкту — історія Василя Вишиваного, Вільґельма фон Габсбурґа, учасника українських національно-визвольних змагань першої половини XX сторіччя. Полковник Вишиваний різними колами українського політикуму кілька разів розглядався як ймовірний претендент на український трон / гетьманську булаву — спершу під Габсбурзьким патронатом, пізніше — незалежної України.
Лібрето Сергія Жадана є не документальним текстом, а розгорнутою рефлексією про успіхи й невдачі українського проєкту, пошук своїх та місце людини в історичному процесі. Аванґардна опера Алли Загайкевич поєднує симфонічну й електронну музику. Серед джерел, до яких зверталася авторка, також мелодика автентичного народного співу Гуцульщини та Полтавщини.
Що каже команда
Олександра Саєнко, продюсерка проєкту:
Створення сучасної опери для постійного репертуару державного театру — це щось нечуване для України, це був виклик і експеримент для всіх. І для колективу харківського оперного театру також. Електроакустична музика Алли Загайкевич складна для виконання — і солісти, і хор, і музиканти повинні були вчитися виконувати цю музику. Це квантовий стрибок для трупи.
Я захоплена складною метафоризованою постановкою Ростислава Держипільського, вкупі з сучасними хореографією Олі Семьошкіної та сценографією Олесі Головач. Солістам треба було освоїти нову для них техніку співу і вжитися у непрості образи, які поєднують і проблематику часу визвольних змагань, і питання, які хвилюють нас сьогоднішніх. Це вимагало багатьох зусиль.
Дух часу висуває свої вимоги: маємо шукати нові способи говоріння з різними авдиторіями, тож об’єднали в проєкті різні складові. Готовність до експериментів, як на мене, є однією з важливих ознак модерної нації.
Алла Загайкевич, композиторка, авторка опери:
Голос — це найінтимніший інструмент. Ми сприймаємо оперу як щось масштабне й епічне, але насправді опера може бути чимось дуже інтимним, оперуючи шепотами, особистим простором. І я впевнена, що в української опери є саме такий потенціал розвитку — в наближення до сучасної людини. Ми переживаємо інерційне ставлення до опери як до чогось великого, страшного, холодного і дуже традиційного.
Але дедалі більше бачимо появу в Україні, в тому числі від молодих моїх колег — опера «Оперта», Разумейко, Григорів, Nova opera тощо, — оперних проєктів іншого, наближеного до сучасної людини виміру. Харківська опера зараз теж відома тим, що першою відкрила багато сцен, лабораторій, проєктів, експериментів… Мені як композиторці цікавий цей різноманітний простір. І постать Вишиваного теж має дуже інтимний шлях до глядача.
Ігор Тулузов, керівник проєкту від ХНАТОБ / СХІД ОПЕРА:
Для академічного театру те, що написала Алла Загайкевич, є викликом, усі були в напруженому стані, справді переживали, що для нашого колективу це виявиться нерідним. Але ми впоралися, зрештою всі закохалися у цю музику. Для нас це крок уперед — тепер знаємо, що здатні відповісти на виклики нової, сучасної музики.
Сергій Жадан, автор лібрето до опери:
Не люблю ходити на прем’єрні покази вистав за моїми текстами, бо переживаєш більше за акторів на сцені. Але я надзвичайно вдячний людям, які це робили, просто хочеться вийти і всіх обійняти. Мене вразило, як вся величезна машина — актори, музиканти, — зрештою спрацювала як злагоджений механізм.
Що кажуть глядачі
Ярина Цимбал, літературознавиця і редакторка, дослідниця літератури 1920-х років:
Сприйняття художнього твору нерідко наперед визначає горизонт очікувань, тому багато людей переживають розчарування. Не побачили, не почули, не отримали того, що сподівалися. Їдучи в Харків на прем’єру опери «Вишиваний. Король України», я мала тільки побоювання.
Історія ерцгерцога Вільгельма Габсбурґа — це, як не крути, історична героїко-патріотична тема. Досі з усього мною баченого на цю тему автори не спромоглися вийти за межі ідеологічної агітки — комуністичної або націоналістичної. Натомість я знала творчість Алли Загайкевич і Сергія Жадана і чекала, яким буде їхній вибір.
Мій горизонт сподівань справдився, а побоювання розвіялися. Хоча, треба визнати, що напруження — аби не схибили! — спало тільки разом із завісою. Я до останнього звуку й руху боялася, що ось зараз станеться щось не те і зруйнує весь ефект.
Хоча це опера, спершу про лібрето. Жадан вибрав окремі сюжети з біографії Габсбурґа-Вишиваного і поєднав їх у символічний ланцюг. Його сповнені метафор вірші не просто розкривають образ цього чужинця й імперця, який чомусь полюбив один із колонізованих народів, — вони протягують паралелі з нашою сучасністю.
І Алла Загайкевич говорить про цю історію-метафору новою музикою, поєднуючи симфонічний оркестр і електронну музику. Не впевнена, що це можна назвати академічною оперою. Тут усе було нове: нове звучання, нові тексти. Артисти, які не статичні виконавці окремих арій і номерів, а повноцінні учасники вистави. Хореографія, сценографія, рухи людської маси на сцені — це все було притаманне радше нинішнім мюзиклам, але все-таки це була опера, сучасна авангардна опера.
У створеній майже повністю в символічному й мінімалістичному ключі опері дисонували окремі надреалістичні режисерські рішення, як-от опудало оленя. Дозволити, щоб в абсурдистській п’єсі Йонеско «Носороги» по залу бігали люди в костюмі носорогів, можуть тільки в реалістично-побутовому театрі.
Важко написати про «Вишиваний. Король України» і обійтися без суперлативів, які переважно справедливі, — грандіозна, унікальна, масштабна оперна вистава, якої ще не було в Україні. Це все так. Мабуть, кожна людина в залі відчувала, що ми є свідками непересічної події в нашій культурній історії.
Проте мене ще під час вистави не покидала думка-порівняння. Якби ця опера ввійшла в репертуар театру, на неї ходило б дедалі менше народу, аж поки її зняли б. У всіх були б свої претензії, несправджений горизонт очікувань, що його сформували класичні опери й пишні постановки на заздалегідь відомі сюжети.
Майже сто років тому за кілька кварталів звідси по Сумській Лесь Курбас так само ламав традиції і ставив новаторські вистави. І вони так само здавалися харківським обивателям надто експериментальними й незрозумілими. Я уявляла критику «Вишиваного»: той не так співає, то надто гучно, то нічого не чути, там не такі костюми, цей образ невдалий, голоси не розкрито, сцени не розроблено, і взагалі, хто так робить! А ніхто так не робить. І мусить прийти новий Курбас і зробити.
Завжди має бути хтось і щось, що рухає масу. Продюсерка Олександра Саєнко зібрала разом людей, котрі створили оперу і оперну виставу, яка всіх розворушила. «Вишиваний. Король України» став подією не тільки для шанувальників оперного мистецтва і не тільки для Харкова. Хоча те, що прем’єра відбулася в Харкові, дуже важливо. Попри всю критику, яка лунає і ще буде, це подія. І цих подій має бути багато, хай «Вишиваний» стане тільки початком.
Тетяна Власова, піарниця, креативна продюсерка, поетка:
На прем’єру «Вишиваного» я, як і багато моїх знайомих, спеціально приїхала в Харків — з самого початку вважала її must see подією в культурному житті всієї країни, тож пропустити не могла.
Я завжди керуюсь емоціями — і можу сказати, що тут для мене все спрацювало на 100 %. Пам’ятаю, що вже хвилині на десятій я відчула, що мене несе якимись поки що незрозумілими хвилями, що я ловлю кожне слово, кожну ноту і кожен рух. І все це разом складається у масштабну картину, яка розгортається не просто на сцені, а навколо тебе. Тим паче, що це ж історія не просто про Василя Вишиваного це історія про людину в історичному процесі, який багато в чому є циклічним — і після проєктування того, що відбувалось на сцені, на сьогочасні реалії, може стати навіть моторошно.
Вже після прем’єри почала аналізувати свої враження і зрозуміла, в чому справа. Мені здається, «Вишиваний. Король України» цілком ризикував стати еклектичним і нецілісним проєктом — надто вже різні автори над ним працювали. Натомість все зійшлось — лібрето, музика, постановка не заважали один одному, а навпаки органічно переплітались. Тому й виникла магія, тому й виникли емоції.
Загалом, думаю, сучасні культурні українські проєкти повинні бути саме такими — в чомусь експериментальними та сміливими, в чомусь гіперболізованими, а в чомусь — стриманими. Щоб зацікавити українського глядача, на жаль, мало лише розповідати йому про історичних постатей — їх треба осучаснювати, показувати з різних цікавих сторін, креативити й не боятись нових кроків. І тут «Вишиваний» — абсолютно показовий проєкт.
Володимир Шейко, генеральний директор Українського інституту:
Насамперед хочеться абстрагуватись від суперлятивів «найдорожча», «наймасштабніша», «перша», «унікальна», бо вони ніяк не відображають її суті та змісту. Цінність цього проєкту (а я дивлюсь на «Вишиваного» насамперед як на багатоскладовий проєкт) не в кількісних рекордах, а в тому, що це важливий прецедент, явище й об’єкт для дискусій.
По-перше, вибір постаті Вишиваного, який одразу переносить нас із загумінково-хуторянського репертуару у вир Української революції та павутину історичних зв’язків із сусідніми країнами. Витворення сучасного міфу як спосіб конструювання ідентичності.
По-друге, сучасна художня мова, свідома відмова від класичної оперної форми. Співпраця зіркової команди творців — Алла Загайкевич, Сергій Жадан, Ростислав Держипільський. Здорове бажання вразити, запам’ятатись, відрізнитись. Увага до деталей. Меценатська підтримка Всеволода Кожемяки та харківського бізнесу. Тріумф продюсерки й натхненниці Олександри Саєнко.
А складно було всім: виконавцям, які мусили опановувати нові вокальні техніки; оркестру, що звикав до сучасної музики; композиторці, яка вболівала за точне і нюансоване звучання своєї вишуканої партитури; режисеру, котрий вперше ставив оперну постановку, та ще й за межами власного театру; Харківській опері, яка наважилась стати майданчиком для такого проєкту; продюсерці, бо мусила зібрати докупи й завести цю велетенську машину, і, зрештою, глядачам, які мали сприйняти й засвоїти непростий матеріал.
Але завдячуючи «Вишиваному» та іншим неординарним проєктам, які народжуються не завдяки, а всупереч, ми усі вчимося — творити, слухати, співпрацювати, комунікувати, втілювати проєкти, думати, пізнавати нове. Щоразу робити це краще, аніж учора.
Крім постановки опери, складовими мультимедійного проєкту є видане Meridian Czernowitz окремою книгою лібрето (робота творчого тандему Ольги Жук і Надії Кельм), екскурсійний маршрут «Місцями Вишиваного» у Відні та серія артових фото «місцями Вишиваного», створена Беллою Логачовою. У планах продюсерки також видання біографії Вишиваного (за чиїм авторством — Олександра поки що тримає в секреті).
Коментар Володимира Шейка взятий із його фейсбук-сторінки
Мар'яна Хемій, Тиктор медіа.
Немає коментарів:
Дописати коментар