1-2 жовтня в Харкові відбулася прем'єра опери "Вишиваний. Король України". В її основі - історія Василя Вишиваного, австрійського ерцгерцога Вільгельма фон Габсбурга, учасника української національно-визвольної боротьби першої половини ХХ століття. У 1947 році у Відні він був заарештований співробітниками СМЕРШу. У 1948 році Василь Вишиваний помер в застінках Лук'янівської в'язниці від туберкульозу. Полковник Вишиваний кілька разів розглядався як ймовірний претендент на українському трон або Гетьманську булаву - спочатку під габсбурзького патронатом, пізніше – незалежної України.
Ми говоримо "Харків" і в голові проносяться "Держпром" та площа Свободи, імена Василя Єрмілова, Сергія Прокоф'єва, Леся Курбаса. Рівно сто років тому в місті кипіли театральні пристрасті. 1921 рік став роком початку пошуку нової театральної традиції. Біомеханіка і кінетика витісняли "всесильне міщанство". Тут творили, будували світле майбутнє, сперечалися, випускали театральні журнали, статті в які писали писали Катаєв, Олєша, Красовський ...
Історія циклічна. І зараз місто знову повертає собі звання столиці авангарду. Через сто років сучасний Харків знову стає епіцентром театрального експерименту, пошуку і переосмислення. Сюди, в перших числах жовтня висадився театральний десант з усієї України, щоб стати свідками народження першої сучасної вітчизняної авангардної опери Алли Загайкевич "Вишиваний. Король України "на лібрето Сергія Жадана, прем'єра якої відбулася завдяки співпраці ХНАТОБ / СХІД ОПЕРА і фонду "Україна ХХІ".
 |
| світлини перед загибелю |
Навряд чи українці, в більшості своїй знають, хто такий Василь Вишиваний. Чи може авангардна опера виправити цей сяючий пробіл в знанні нашої історії? Навряд чи. Опера взагалі, мистецтво елітарне, а не масове. Хоча, той факт, що автором лібрето виступив мега популярний український поет, дає надію, що його шанувальники в різних куточках України, зацікавляться і приділять невідомому герою кілька хвилин. Зараз включення Вишиваного в український контекст через сучасну оперу – це запрошення до діалогу тих, хто формує культурну політику країни в цілому.
Олександра Саєнко, продюсерка проекту, глава «Центру українських ініціатив» (Відень), нагадує, що опера була важливим культурним інструментом будинку Габсбургов: «Пам'ятайте, навіть« Червоний князь» Снайдера починається з вистави «Сон імператора», де опера, поставлена до 60 річчя Франца-Йосипа, служить способом перепрочитання історії держави. Наша опера виходить в рік 30-річчя відновлення української незалежності і також дає спосіб подивитися на нашу історію під іншим кутом, заповнити лакуни ".
Сергій Жадан попереджає, що незважаючи на велику кількість реальних персонажів (Андрей Шептицький, Павло Скоропадський, Петро Болбочан) його текст неправильно вважати документальним:
"Фігура Вишиваного нагадує, як циклічна історія, наскільки події 1918-1920 років в чомусь співзвучні подій в Україні сьогодні. Ось це балансування між державністю і бездержавністю, спроба захистити себе, реалізуватися. Дуже важлива річ, за якою мені вкрай цікаво спостерігати, - це прийняття української ідентичності ... Понад три десятиліття, до самої смерті, він не зраджував свою мрію про становлення України, шукав різні способи її реалізації, нехай і не завжди вдалі. Це робить його гідним як мінімум вивчення і уваги ".
І ще один момент, про який наголошує Жадан. У біографії Вишиваного є все: любов, інтриги, гроші, велика політика, війни, релігія і навіть проблеми з батьками. Саме такі нелінійні герої та історії і привертають інтерес підлітків і молоді. "Підігрів" інтересу у молоді однозначно викликали і грамотні маркетингові ходи - випуск стильних футболок, екскурсійний маршрут «Місцями Вишиваного» у Відні, створений Белою Логачовою. У планах продюсера – видання біографії Вишиваного ( хто стане автором поки тримається в секреті). Проєкт виходить за рамки одноразової акції і обростає вже власною історією. Тим більше, що керівництво ХНАТОБ / СХІД ОПЕРА спочатку був зацікавлений в тому, щоб ввести оперу в репертуар театру.
Кілька слів про рішення, яке втілив Ростислав Держипільський, режисер і художній керівник Івано-Франківського драмтеатру. Сценічна домінанта – трирівнева пятитонна алюмінієва конструкція. Вона органічно вписана в простір однієї з найбільших сцен Європи, розміщуючи на своїх ярусах до 60 осіб. До речі, всього в постановці задіяно 200 артистів, для яких було пошито 350 костюмів за ескізами художниці Олесі Головач. Сама "картинка" більше нагадує ілюстрацію до мюзиклу або рок-опери – герої активно переміщуються в просторі сцени, нестандартні костюми привертають увагу, мультимедійні вставки, розроблені Сергієм Горобцем (Львів) додають ефектності. Дія нелінійна і співзвучні атональній музиці – воно постійно переносить глядача з одного часу в інше, тримаючи тим самим глядача в певному емоційному напруженні. При цьому основна декорація залишається нерухомою, служачи своєрідним обрамленням, рамкою, всередині якої відбувається дія. У фінальній частині ми бачимо символічний тризуб який спочатку ефектно збирається і виглядає спочатку як символ надії, але з часом стає плахою для головного героя та демонтується прямо на сцені. Все це визиває неабиякі емоції та переживання. За всім цим цікаво спостерігати. У той же час, велика кількість перетворень та спецефектів, може відволікти недосвідченого слухача від музики та виконання. Але ж тут теж є багато цікавих знахідок.
Композиторка Алла Загайкевич об'єднала класичний оркестр і електронну музику. При цьому частина електронної партії виконувалася в режимі реального часу. Це завдання з успіхом вирішував Георгій Потапський (Київ). Артисти хору також здивували незвичайною манерою виконання своїх партій – шпрехштімме / шпрехгезанг, розмовним «сухим» стилем співу з приблизною зуковисотностью. "Це не нагадує ні спів, ні реалізм природної мови", - розповів головний хормейстер театру Олексій Черникин. Щоб освоїти нові техніки артистам хору знадобилося два роки роботи. Але це було того варте – здавалося, що виконавці і самі впадали в стані затьмареної свідомості – делірій, в якій знаходиться головний герой протягом усієї дії.
Замість післямови.
Ми звикли, що події подібного рівня проходять найчастіше в столиці. І поява такого проекту саме тут – великий крок вперед, перш за все, як люблять тут підкреслювати, для Харкова – першої столиці України. Місто, схоже, тільки зовсім недавно усвідомило, що пора задуматися про ті сенсах, які воно буде транслювати на Україну і в світ, чим будуть наповнюватися його жителі. Сьогодні, перші слова, які чує пасажир, ступаючи на перон недодекоммунізірованного сталінського залізничного вокзалу: “Везем на границу, переход на Белгород. Быстро, дешево". Відлуння цих призовних криків таксистів ще довго лунає в голові, тут майже не почуєш української мови, а на фасадах будівель до сих пір збереглися символи минулої епохи. Тим сильніше контраст, і здається, що єдиним, хто зібрав тут українців з Івано-Франківська, Києва, Львова, Харкова став ерцгерцог Вільгельм Габсбург-Лотаринзький, полковник Легіону Українських Січових Стрільців Василь Вишиваний, некоронований король України.
Продюсер - Олександра Саєнка (Відень)
Режисер-постановник - Ростислав Держипільський (Івано-Франківськ),
Художниця по костюмах - Алеся Головач (Київ),
Електронна обробка в реальному часі - Георгій Потопальський (Київ), мультимедійна Складова - Сергій Горобець (Львів).
Диригент - Юрій Яковенко
Головний хормейстер театру - Олексій Черникин
Виконавці головних ролей:
Володимир Козлов (Вишиваний),
Олексій Вєтров (Людина в чорному),
Алеся Мішаріна і Юлія Піскун (Дівчина),
Керівник проекту від театру - перший заступник гендиректора ХНАТОБ / СХІД ОПЕРА Ігор Тулузов.
Юлия Сущенко,
фото автора та з сайту Опери.
Немає коментарів:
Дописати коментар