Сьогодні, це вже не прокльон, це реалії нашого часу. Днями в Ізраїлі почались загострення давньої ворожди між палестинцями і євреями. Всі соцмережі "висловлюються" з цього приводу. Не завжди об'єктивно. Ще гірше, що знані міжнародні медіа у своїх репортажах беруть в заголовки наратив однієї зі сторін конфлікту. Наші колишні земляки, яки стали ізраїльтянами замість пошукати московський слід, беруться стверджувати, що це так стереотипно висвітлюють конфлікт в лондонських арабських службах новин. Хочеться нагадати, як однобоко антиукраїнські висвітлювався захват й визволення Донеччини влітку 2014-го тими ж західними медіа в унісон з московськими. До речі, хто не знав: Кремль випестив й 60 років годує декілька арабських терористичних угруповань на Близькому Сході.
І тут вчора трапилась онлайн дуже слушна презентація книжки "Постправда" Лі Макінтайра. Видавництво ArtHuss, проєкт StopFake та Могилянська школа журналістики переклали й видали книжку академічного американського автора та ініціювали експертну дискусію на тему дезінформації, фейків, деструктивних інформаційних технологій та їхніх впливів на аудиторію. І я там був. Але, на жаль, мало було практикуючих журналістів. За редакторів "віддувався" Дмитро Крапивенко, головний редактор видання "Український Тиждень", який вже прочитав книгу.
Це я до того, що тільки почув фразу від слухача радіо "Культура" який під час ранішньої лайфової програми починає сперечатись, ніт - заперечувати сказане запрошеним експертом з академічної середи, стосовно арабо-ізраїльського конфлікту.
- Ваш професор не каже всієї правди...
Й продовжує переповідати вигадки радянської пропаганди часів війни Судного дня (1973). Ну й навіть свої гіпотези конфлікту висуває, яки йому "нашептали" вже сучасні "фейкомети".
- Наука й невігласи - це не баланс думок, вважає тут таки на презентації "Постправди" Дмитро Крапивенко.
І дійсно, нащо ця "мальована" контрверсійність коли у відповідь на аргументи підуть плітки й забобони. Привіт антивакцинації!!!
Декан Могилянська школа журналістики Є.Фещенко підсумовуючи запропонував:
- Журналістика має себе перевідкрити, знайти нові засоби передачі сенсів, інформації...
Завдання виконати "на марші" точно не можливо, бо дедлайни й створення моделей поєднати вкрай важко. Це б виробляти зі студентами на кафедрах, де вчать журналістику, але навіть під час дискусії помітив тільки двох-трьох викладачів з Одеси та Київа, які дотичні. Мабуть, приєднатися до розмови викладачі медіаспеціальностей з різних університетів України зможуть згодом, як й журналісти-практики та інші експерти.
До перекладачки книжки Роксоляна Свято одне тільки запитання: чому "Постправда"(калька з російської) а не "післяправда"?
Українські журналісти, як й більшість свідомих медіаграмотних людей в умовах гібридної інформаційної війни випрацювали власний стиль роботи з інформацією. Він значно прогресивніше за західний підхід й, як показує висвітлення теперішніх ізраїльські події має щеплення від дезінформації... Навіть слівце совєцького агітпропу "ескалація" дістали зі старих "темників" й вживають, розповідаючи про запуски ракет на погроми майна в містах. А контексту поки видно мало. Люди, які себе позиціюють в соцмережах на підтримку Ізраїлю додаванням на аватарки символів, навіть в розвинутих країнах отримують погрози від незгідних. До діалогу ще дійшли, як й на сході України, де "воду мутять" не араби. Тому я й говорю: Cui bono? Cui prodest?
Як тільки президент Зеленський запропонував лідера Уряду Ізраїля Нетаньяху в якості можливого (!) посередника в російсько-українських відносинах щодо окупації на сході, останньому "організували" гарячі сутички. А є ще фактор виборів на Палестинських територіях, де партія війни мала низьку соціологію. Тепер вона значно "виправиться".
Тому я й кажу завжди своїм студентам: глибше знайомтесь з контекстом події, особливо якщо треба швидше відреагувати, але повно висвітлити. Шукайте факти: кому вигідно?
В.Головченко.
Немає коментарів:
Дописати коментар