«Крокодил» був кольоровим журналом і виходив з великою кількістю ілюстрацій. Журнал друкував прозу й вірші, тематика яких була розмаїтою: від побутового гумору до гострої політичної сатири. Епіграми, гуморески, сценки, байки, коротенькі діалоги, анекдоти, літературні пародії, кумедні цитати тощо. Увесь журнал оформлювався дотепними ілюстраціями – малюнками, карикатурами, шаржами, невеличкими замальовками.
Протягом двох років вийшло друком 63 номери. Окремі номери збереглися в одеських бібліотеках, музеях, приватних зібраннях, однак єдиний в Одесі повний комплект журналу можна побачити лише в Одеській національній науковій бібліотеці, у відділі рідкісних видань та рукописів.
Цікаво, як така маленька книжечка отримала такий гучний резонанс.
Про задум і втілення цього видавничого проєкту розповідає автор ідеї і упорядник видання Тетяна Василівна Щурова, завідувач відділу мистецтв ОННБ, заслужений працівник культури України.
Видавець журналу і художник Федір Сегаль (пізніше узяв собі псевдонім Крокоділов) та його компаньйон – редактор Борис Фліт, відомий одеський журналіст, який працював під псевдонімом Незнайомець, залучали до співпраці в журналі талановитих одеситів.
Група працівників «Крокодилу»
23 травня 1912 р.
Зліва направо:
Стоять: художник Лазар Митницький, літератори Ескєсс (Семен Кесельман), Микола Топуз, Еміль Кроткий (Е.Герман), Юхим Зозуля.
Сидять: Пікадор (Віктор Круковський), Федір Сегаль, Незнайомець (Борис Фліт), Карлов (Кирило Левін), Борис Антоновський.
Сидить на полу: Олександр Цалюк
У той час вони – студенти університету та учні художнього училища. Дивовижно, але цій компанії молодих людей, сповнених творчого натхнення, азарту й запалу, вдалося створити таке ефектне видання!
«Крокодил» був кольоровим журналом і виходив з великою кількістю ілюстрацій. Журнал друкував прозу й вірші, тематика яких була розмаїтою: від побутового гумору до гострої політичної сатири. Епіграми, гуморески, сценки, байки, коротенькі діалоги, анекдоти, літературні пародії, кумедні цитати тощо. Увесь журнал оформлювався дотепними ілюстраціями – малюнками, карикатурами, шаржами, невеличкими замальовками.
Протягом двох років вийшло друком 63 номери. Окремі номери збереглися в одеських бібліотеках, музеях, приватних зібраннях, однак єдиний в Одесі повний комплект журналу можна побачити лише в Одеській національній науковій бібліотеці, у відділі рідкісних видань та рукописів.
У 1998 році під егідою Одеської національної наукової бібліотеки було підготовлено мініатюрне видання «Одеський журнал «Крокодил» та його автори: вибрані сторінки (1911-1912)», присвячене журналу та його творцям.
Міні-книжка відкривається словом Євгена Голубовського, журналіста і культуролога, віце-президента Всесвітнього клубу одеситів, про природу й особливості одеського гумору. Основна частина видання – добірка матеріалів журналу (невеличкі розповіді, вірші, байки, епіграми, короткі діалоги), що супроводжується значною кількістю ілюстрацій, веселих малюнків побутової та міської тематики. Завершальний акорд – солідна стаття знаного одеського краєзнавця, дослідника й літератора Сергія Лущика. Описана ним історія журналу та біографії його авторів ґрунтуються на архівних документах, рідкісних рукописах та свідченнях очевидців подій.
Бібліотечне видання – про народження та життя одеського журналу, про його видавців і редакторів, талановитих журналістів, самобутніх художників, які змогли показати що таке славнозвісний одеський гумор.
Про книжкову новинку писала місцева преса: газети «Одесский вестник», «Вечерняя Одесса», «Всемирные одесские новости», журнал «Фонтан» та ін. Деякі видання публікували вибрані «крокодилівські» гуморески й анекдоти.
«К открытию в Одессе ІІІ книжной международной выставки-ярмарки «Зеленая волна» горожане получили замечательный подарок – вышла в свет миниатюрная книжечка (размер 9,5×6,8 см.)…» – писав Мирон Романович Бєльський, бібліофіл, відомий одеський краєзнавець і книголюб, засновник Клубу любителів мініатюрної книги в Одесі. У своїх публікаціях він називає видання «элегантной подарочной книгой», «компактной книжицей», «жемчужиной книжкою старины», «книжкой-малышкой».
Окрему статтю про «симпатичну книжечку» Мирон Романович написав спеціально для газети одеського земляцтва «Одесский листок», що виходила у Сан-Франциско: «…Книжица сделана с любовью. Она будет интересна всем: и тем, кто интересуется прошлым Одессы и историей ее печати, и тем, кто не потерял вкуса к одесскому юмору, и тем, кто страдает ностальгией по родному городу…».
Світлана Герасимова.
Немає коментарів: