Губернський тиждень: "9 життів Едіт Піаф" 20 і 21 березня 2021

Поки з владних кабінетів тільки лунають гасла про підтримку туризму на Миколаївщину, в мережі ми зустріли свіжу рецензію на виставу місцевого українського театру. Людина спеціально приїхала з Києва до Миколаєва, бо бачила наш театр на фестивалі. Інтелектуальний туризм може забезпечити ця трупа. Якщо їй ще б допомогти...

Сьогодні я побачила інший склад у мюзиклі про Едіт Піаф у Миколаївському музично-драматичному театрі. Це вийшло незаплановано, бо склади заздалегідь не вказують, і я не знала, в який з днів співатиме Олександра Студзінська, тому купила квитки на обидва дні. Опишу враження від обох переглядів.
Почну з актора другого плану, який обидва дні грав Іва Монтана. Це Юрій Тихонов. Йому варто задуматися про естрадну кар'єру. Він - красень з дуже приємним тембром голосу. Коли він заспівав про кохання, жінки навколо мене і я сама розтанули. Він би склав серйозну конкуренцію Олегу Виннику і мав би шанс стати мільйонером. Але за умови, що співатиме саме про кохання.
А тепер про головних героїнь.

Вчора мені дуже сподобався спів Олександри, але зовсім не вразила вистава. І мені навіть було трохи нудно. Чому? Тому що п'єса написана, неначе за "Вікіпедією". Едіт Піаф щоразу оголошувала ім'я нового коханця, максимально коротко пояснювала, хто це; він ненадовго з'являвся на сцені, вона співала йому чи про нього пісню - і він йшов за куліси і більше не з'являвся. Що це за переоблік коханців? Це ж життя людини, співачки! І ці всі чоловіки - не перехожі, які з'являються і зникають. Це люди, з якими у Едіт Піаф були стосунки. Де ці стосунки у виставі? Чому вистава перетворилася на концерт? Стосунки більш-менш вимальовувалися лише у другій дії. Вся перша дія - перелік чоловіків через кому у паузах між піснями.
Характер видатної співачки Олександра передала максимально точно до тієї інформації, яку пишуть і показують. Жінка "відірви і покинь": розв'язна, самовпевнена, грубувата, невихована, істеричка, алкоголічка, а потім ще й наркоманка. Чесно кажучи, особистість поза сценою неприємна, відштовхуюча. Але на сцені дійсно улюблениця мільйонів глядачів.
І раптом сьогодні Наталія Рижкова вирішила відійти від стереотипів і показати Едіт Піаф такою, якою вона її бачить і відчуває. Її Піаф - вразлива натура з тонкою душевною організацією. Її розв'язний спосіб життя зумовлений відсутністю елементарного виховання, непристосованістю до життя і невмінням правильно виходити зі складних життєвих ситуацій, а не аморальністю. Вона б і хотіла поводити себе інакше, але не вміє. Вона мріє кохати по-справжньому, але навчиться цьому лише коли зустріне Марселя Сердана. Скільки чоловіків у неї було до нього, вона і сама навряд чи порахує.

Окрім того, сьогодні Едіт почала взаємодіяти з кожним чоловіком на сцені! Це вже було життя реальної людини з усім болем і стражданнями, радощами і печалями, а не перелік імен коханців через кому. Кожен чоловік залишив у її серці свій слід. Я ледве не заплакала на сцені смерті новонародженої доньки. І мене сильно вразила сцена з Марселем. Це було справжнє велике кохання.
Перша дія для мене пролетіла непомітно, на одному диханні. Але друга трохи забуксувала, бо істеричка, наркоманка і алкоголічка була непереконливою, інтелігентною. А в Олександри була більш ніж реалістичною.
Мені важко сказати, яка з версій краща. Версія Олександри повністю відповідає загальноприйнятим стереотипам про Піаф. Все передано просто блискуче. Але версія Наталії більш людська, викликає співчуття, дає змогу пояснити і вибачити якісь не надто гарні і пристойні речі. Едіт Піаф Олександри співчуття не викликає. Навпаки, відштовхує глядачів.
Олександра зробила наголос на сценічному житті Піаф, на виступах перед глядачами, а Наталія - на душевному стані, внутрішніх переживаннях, драмах і трагедіях. І як всі ці драми відбивалися на співі. Вона передає їх через спів.

У Олександри музично-драматична вистава, у Наталії - драматично-музична. Я вважаю, що обов'язково треба дивитися обидва варіанти, бо це кардинально різні, самобутні вистави. Обидві трактовки мають право на існування. Ніхто не може достеменно знати, якою була та чи інша знаменитість. Все, що пишуть і знімають у документальних фільмах, - всього лише відображення людини в чиїхось очах. А кожен знає по собі, що двоє різних знайомих можуть його охарактеризувати повністю протилежними словами. Що вже казати про видатних особистостей? Лише вони знають, якими були насправді і чим були зумовлені їхні вчинки.
Що стосується вокалу Наталії Рижкової, то у мене на першій же пісні щелепа відпала, бо вона співає анітрохи не гірше за Олександру Студзінську. А актрис з такими вражаючими вокальними даними, як у Саші, я в Києві поки що не зустрічала. Виявилося, що в Миколаєві їх кілька. (Поділіться з нами!

) Я і Наталію повністю записала. У неї красиве мецо-сопрано. Низькі ноти просто зачаровують. Можете самі все оцінити на записі.

Я дуже щаслива, що між депресивними локдаунами, які тривають вже рік, мені випала можливість так гарно і змістовно провести вихідні, насолодитися справжнім мистецтвом!

І відкрити для себе ще один діамант театру - Наталію Рижкову.
Дякую всім причетним до створення цього мюзиклу! Мені дуже подобається Миколаївський театр. І кава в буфеті смачна.

Я хочу приїхати ще.