Моментом, коли у твоїх руках те саме полотно чи графічний аркуш без скла і будь-яких перешкод, близький до еротики. Позбавити твір мистецтва рами і/або скла досить інтимно: це відкрити невелику приховану площу роботи і оцінити її без опції відблиску чи спотворення за рахунок скляної перепони між зоровим аналізатором і артефактом, побачити фактуру полотна, паперу або картону, провести поглядом по краю авторського ґрунту, голівкам цвяхів, нерівностям захисного лаку чи навіть кракелюру. Таке споглядання, коли можеш обрати кут, під яким на картину падатиме світло, джерело світла і навіть власний ракурс сприйняття сповнює свободи.
А потім після кільком хвилин мовчазного і тихого споглядання, рахуйте якогось сакрального діалогу з художнім твором, можна дозволити собі більше – фактично недоступне за звичай розглядання звороту полотна. Це майже детектив і комунікація з автором. Що залишив для чужих допитливих очей митець? Художник написав назву і дату, місце створення, реквізити покупця чи замовника? Ймовірно, не хотів, щоб за нього домислювали чи переназвали роботу, адже його творіння вже має ім’я і свою історію в часі і географії. А також цей шедевр має конкретного творця чиї ініціали чи повне ім’я легко записані тут же. Там купа абревіатур і цифр? Це шифри галерей і музейних установ, що демонструють довгий шлях, який довелось здолати предмету до моменту, коли він потрапив до рук. Там приклеєно папірець? За звичай це ціна: люблять у музейних експонатів подібні релікти часто радянської доби – завжди безцінне полотно виявляється дісталось за кілька рублів. Там пусте полотно? Митець вірив, що за нього все скаже його творчість і додаткових елементів цьому пазлу не додав. Там шпалери, залишки агітплакату чи інша робота? Автор не міг дозволити собі не творити, навіть коли не міг собі дозволити придбати матеріал для творчості і мусив проявляти гнучкість…
Мистецтво так часто виступає тлом для людини, фоном, антуражем чи навіть предметом захоплення, причиною дискусій і об’єктом колекціонування. А те саме полотно чи графічний аркуш – це історія побаченої і переданої краси. Невеликі штрихи епохи, певні бачення художника, його техніка і вміння ввійти у вічність за допомогою фіксації образу доступними матеріалами. Кумири світу мистецтва, великі імена, яскраві комети культури, історія народів – митців може вже нема серед нас, залишилася лише їх творча спадщина. І фортуна посміхнулася тобі, простому смертному, настільки, що не просто вдалось побачити той створений Великим для поколінь, пейзаж чи портрет. Коли тримаєш у руках прекрасне вічне, ти бачиш сам час.
Можна роками дивитись на одну і ту ж картину. І вперше побачити її, коли полотно зняли зі стіни та «роздягли».
Яна Давиденко.
Фото автора.
Від редакції: подивитись цю й багато інших робіт можна побачити в Миколаївському обласному
художньому музеї ім. Верещагіна. Який, вже працює у звичному режимі. Ну а хто такий
Альтман, треба дізнаватись самостійно.
Немає коментарів: