Останні 10 років людство напружено думає про місце креативного класу в суспільстві. Розмови без кінця і краю про культурні та креативні індустрії, емоційний інтелект і ще велику кількість теорій і понять, які пов’язують із неординарним мисленням. У новій парадигмі вимог до людини значно меншу роль відіграє витривалість, продуктивність та навіть розвиненість інтелекту. Світом правлять ідеї та їхнє практичне застосування. Буденність перевантажена інформацією, знаннями, онлайн-курсами чи дистанційними університетами. Нова реальність інформатизації вже настала та чи добре це для людей як особистостей?
Тепер нема ніяких труднощів в отриманні інформації, проте не всі розуміють як правильно використовувати таку можливість і зазвичай те, що має приносити нам користь навпаки завдає травм.
На відміну від минулих десятиріч наше ознаменувалося досягненням пікової точки у психологічних проблемах суспільства. Але чому це відбувається саме зараз? Чому раніше не було такої необхідності у психологах та психоаналітиках? Річ у тім, що розглядаючи людину як біологічну істоту ми повертаємось до часів племінного устрою суспільства. Тоді й сталося формування людської соціалізації як однієї з головних потреб. Людський мозок був налаштований на уживання у своєму племені, знаходження спільної мови з одноплеменцями та розв'язання буденних проблем. С тих часів пройшли тисячоліття, змінився світ, але наш мозок залишився таким самим. З появою нових технологій у людей з’явилися й нові проблеми. Наша свідомість не запрограмована на щоденний нескінченний потік всеможливої інформації, специфічне віртуальне спілкування та щохвилинне схвалення нас тисячами людей у соціальних мережах. Хоча таке життя вже й здається нормальним, проте мозок, свідомість й підсвідомість піддаються сильному стресу. Вже тільки цей факт позначається на нашій особистісній ідентифікації. «Ідеальні» Інтернет-картинки утворюють призму, через яку ми дивимось на світ інакше.
Невідповідність реальності з ідеалізацією Інтернет-життя створює дисонанс свідомості, що воліче за собою проблеми у реальності. Зміна векторів нашої спрямованості з реальної на віртуальну тільки загострює проблеми їх ігноруванням. Ми звикли, що у разі чого люди не починають спрямовувати свої думки на розв'язання наявних проблем, а навпаки закриваються від них шляхом поринення в мережу. Сучасний світ привчив нас до того, що не важливо які в тебе інтелектуальні здібності, які фінансові можливості чи як добре розвинені професійні навички. Все це стає неважливим, адже в Інтернеті ти можеш бути ким завгодно, можеш робити що заманеться на відміну від реального життя. Таке дисоціативне налаштування нашої свідомості змушує відчувати себе гіршим за когось, менш достойним чи не таким гарним як хтось інший. Така модель життя руйнує усі біологічні сталі, закладені шляхом еволюції, і саме це є невирішуваною проблемою нашого та майбутніх поколінь. Людство стало на цей шлях і вже не має змоги повернути назад. Він руйнує всі знайомі принципи життя, не пропонуючи альтернативи, через що ми лишаємось сам на сам з цілим світом, і після цього постає лише одне питання: «А що робити далі?»
Анастасія Пивоварова,
студентка ОНПУ
Немає коментарів: