Для науковців було важливо також було розібратись з акторами цієї технології. Руські ліберали все одно імперці - з цим відкриттям багатьом ще треба змиритись. Зокрема, в роботі А.Ахутіна, "Дьяволектика "русского мира"згадується походження цієї ідеології, сформованої технологами, чи скоріше соціальними інженерами Г.Павловським та П.Щедровицьким, та деміургом Сурковим, який "підсадив" 2007 року на неї Путіна. Так і було сформоване надзавдання - збирати знову імперію майбутнього.
Після встановлення "діагнозу" вчені на конференції, проведеній на новий лад, також спробували "намацати" сценарії майбутнього. Амбітна ціль, яку поставили собі організатори конференції: започаткувати нову українську русистику, нам здається допоможе перемогти у поточній війні з РФ. Якщо українські мізки й наснага створювали Російську імперію, то нам її й термінувати!
Власна інформація.
Ми подаємо деякі найцікавіші фрагменти наукових робіт.
Однією з основних його особливостей є широке використання історичних міфів, створення нових та майстерна маніпуляція ними. Варто зазначити, що дана традиція є успадкованою Російською федерацією ще від Московського князівства і розвинута до досконалості. Політичний устрій та постійний вплив міфологізованої пропаганди створив своєрідний російський ментальний тип, орієнтований на цілу низку міфологізованих, героїзованих та сакралізованих сюжетів, які, попри те, що були вигаданими, є частиною російської історії та народної свідомості. Прикладом чому є ціла низка вигаданих або перекручених історичних подій що не існує історичних особистостей, які є знаковими для світогляду російського обивателя. Для прикладу можна вказати: канонізованого РПЦ Олександра Невського, шапку Мономаха, Куликовську битву, події на броненосці «Потьомкін», подвиг панфіловців, Севастополь як місто слави російських моряків та багато ін. В релігійній сфері таких прикладів також є дуже багато, одним з найбільш відомих є концепція філософія про «Москву як третій Рим». Найбільш загрозливими для України історичними міфами є міфи про «спільну купіль трьох народів» (Росії, України, Білорусі) та про Московське царство як основного спадкоємця спадщини Руси. Особливого значення та привабливості концепціям, які входять до доктрини «русского мира» надають певні психологічні прийоми. В першу чергу, це апеляція до блиску та могутності Російської імперії чи неймовірної потуги Радянського Союзу, що також значно перебільшено та міфологізовано. Сюди також потрібно віднести і створення пантеону героїв, святих та мучеників. Понад те, активне включення церкви та сакралізація таких міфів посилює ефект достовірності та «богоугодності», а зважаючи, що релігія працює з позараціональними сферами свідомості людини, таким чином, досягається приголомшливий ефект.
Отже, визначальну роль у поширенні «русского мира» відіграють медіа у всій їх багатоманітності – від федеральних телеканалів РФ та їх сателітів у цілій низці країн та каналів, створених для спеціальної трансляції закордон російської точки зору (Russia Today, Росія 24 та ін.), до церковних медіахолдингів та імперій, які буйно розквітли в РФ, та мають величезний пул медіа в Україні. Останнім часом з цією метою активно використовуються ціла низка новітніх можливостей мережі Інтернет: всеможливі соціальні мережі та Ютуб, які створили надзвичайно сприятливі умови для поширення будь-якої інформації, а зважаючи на шалені кошти, які РФ виділяє на поширення потрібного їй контенту, то можемо тільки уявити масштаби охоплення та зомбування своїх громадян та громадян інших країн. Загальновідомими є так звані «фабрики ботів» та «тролів», які займаються поширенням та просуванням «потрібних» ідей та формуванням «правильних» думок.
"Понад те, ідеї, висловлені в концепціях «русского мира» стали елементами сучасної війни РФ проти України. Доказами цього твердження є активна розробка та випробування РФ цілої низки новітніх засобів ведення війни таких як «доктрина Герасімова», «теорія консієнтальної війни», які роблять акцент на гібридних способах ведення війни, особливого значення надаючи психологічному тиску, маніпуляціям, викривленню історичної правди, маніпуляціям із свідомістю, тотальній дезінформації та інформаційному пресингу. Саме з цією метою і розроблялася сучасна доктрина «русского мира», яка має три основні способи оприявнення: геополітичний, культурний з претензіями на цивілізаційний та релігійний."
Зазначив Роман Самчук, секретар інституту Філософії імені Г.С. Сковороди НАН України.
У вступному слові, Володимир Волковський говорив, що спроба говорити про РМ – справа ризикована, і як наслідок, на цю тему – найбільш гарячу, болючу, криваву – всі мовчать, відбиваючись заяложеними «правильними» пустими штампами, натомість опоненти приватизували гасло «наукової об’єктивності». Але є ще дисциплінарне зауваження – про українську русистику.
На тлі цього українська русистика замість того, аби стати тим, чим на Заході була совєтологія (тобто дослідженням культурних, філософських, світоглядно-ціннісних, ідеологічних, політичних, економічних, соціальних і технічних основ ворожого табору), стала по суті агентом впливу Росії через поширення тренду «великої російської мови/літератури/культури», які нібито треба шанувати, які нібито є «своїми для українського народу», що веде до вимоги «примирення братніх народів на ґрунті культури» (як варіант «збереження/створення українського різновиду російської культури»).
Це особливо вражає, враховуючи вагу, яку самі творці ідеології РМ надавали саме русистиці, спільноті вчителів і дослідників російської мови/літератури/культури. Була відверта декларація, що ця спільнота є опорою «м’якої сили» РФ.
Наша конференція – це маленький крок до того, аби започаткувати нову українську русистику – науку, а не джерело поширення т.зв. «русофілії» та РМ, наукове дослідження Росії як специфічного феномену, який є антагоністичним до України і Заходу за власними ж самовизначеннями. І на мою думку, Україна має особливий потенціал для наукової русистики. Ми – єдина країна на планеті, яка має безпосередній, прямий і необмежений доступ до всіх схованок і закапелків російської ідентичності, російської культури, і при цьому ми можемо дивитись на РМ як зсередини, так і ззовні, як через оптику господаря-володаря, так через оптику колонізованої жертви, через Я і не-Я, як через оптику Свого, так і через оптику вивласненого і відчуженого Іншого, крізь усю діалектику Свого і Чужого.
Усі три інтенції «русского мира», керовані силовими корпораціями РФ, спрямовані на авторитарну консолідацію російського суспільства, на закріплення путінської моделі державного управління суспільством. В міжнародному аспекті ця ідеологія виражає імперські амбіції Кремля щодо контролю «слов’янських» частин бувшого СРСР та Російської імперії, обґрунтовує «право» на втручання у їх внутрішні справи та легітимацію спроб їх поглинання шляхом гібридної війни. Боротьба із цією ідеологією наразі є однією із важливих сфер протистояння російській авторитарній культурі та гібридній агресії українськими інтелектуалами, діячами культури та церковної організації, української держави та всього суспільства. Оскільки від її перебігу залежить доля нашої незалежності та свободи.
Існування «русского мира» як культурного простору є об’єктивною обставиною, не зумовленою сучасною ідеологією «русского мира». Проте присутність російської мови і культури в описаному вище «простороутворюючому» статусі є одним з каналів поширення цієї ідеології, а також потужним чинником, який перешкоджає конституюванню власного культурного, інформаційного, символічного простору нових незалежних держав. Для того, щоб мати змогу ефективно долати цю перешкоду, не досить зосереджуватися на ідеології «русского мира», потрібно аналізувати засади, історію, чинники збереження і відтворення «русского мира» як культурного простору. Зокрема, цей культурний простір є спадком двох імперій – російської та радянської, і тут варто повернутися до вже забутого сьогодні позитивного розуміння імперії як космополітичного проекту: ностальгія за цим виміром імперії може робити захисниками «русского мира» як культурного простору навіть тих, хто аж ніяк не ототожнює себе ні з державою-агресором, ні з її політикою, і, понад те, може цілком щиро вважати себе прихильником європейських цінностей.
Немає коментарів: