З найперших років незалежності України розмови про НАТО велися постійно: потрібно туди нашій країні чи ні? Позаблоковість, багатовекторність та решта зовнішньополітичних і безпекових концепцій незмінно привертали суспільну увагу. Емоційності дискусії про НАТО додали пізні 2000-ні, коли почалася активна суспільна дискусія про плюси і мінуси (поза)блоковості України. Саме тоді про НАТО стало з'являтися надзвичайно багато міфів, які подекуди живі й сьогодні. Що з цього правда, а що ні – допоможе розібратися ця стаття.
МІФ 1: НАТО – агресивний імперіалістичний блок
Це твердження прийшло до нас ще з радянських часів, але його застосовують і досі. У СРСР цілеспрямовано демонізували Альянс, щоб підтримувати конфронтацію із Заходом під час "холодної війни". В момент, коли Радянський Союз вводив свої війська у Будапешт, Прагу, Афганістан, суспільству нав’язували думку про "агресивний блок НАТО". Хоча правда така: у часи "холодної війни" Альянс ніколи і ніде не використовував військову силу проти третіх країн.
Після розпаду СРСР Росія активно розвивала взаємини з НАТО, проводила спільну модернізацію своїх Збройних сил і техніки, активно співпрацювала з виробниками озброєнь у країнах НАТО. Однак після агресії Росії проти України Альянс припинив цю співпрацю та наростив підтримку нашій державі.
Відтоді міф про "агресивне НАТО" ожив з новою потужністю, щоб показати, що діяльність НАТО нібито спрямована "проти Росії". Нова хвиля "демонізації НАТО" повинна відвернути увагу від головного, що НАТО діє у відповідь на агресію, а не спричиняє її.
МІФ 2: НАТО змусить Україну воювати в усьому світі
Жодне рішення НАТО не може бути ухвалене, якщо хоча б одна країна проти. Ось красномовний приклад: у 2003 році Альянс як організація не брав участі у військовій кампанії в Іраку, оскільки розділилися думки щодо цієї місії.
А щодо відомої статті 5 Північноатлантичного договору про колективну оборону, то вона застосовується лише тоді, коли одна з країн Альянсу зазнала нападу. Але й тоді кожна країна має вирішити, яку саме допомогу вона вважає за доцільне надати. Не обов'язково йдеться про використання збройних сил.
Кожна держава-член самостійно ухвалює рішення, чи брати участь у місіях Альянсу з підтримки миру, як, до речі, і держави-партнери (не члени НАТО). Наприклад, Україна разом з НАТО бере участь у двох операціях з підтримки миру – в Ісламській Республіці Афганістан і Косово. Крім того, до місій з підтримки миру залучаються тільки професійні військові на добровільній основі. Завдяки цьому Україна демонструє свою спроможність робити внесок до світової безпеки разом з НАТО.
Участь українських військових в таких місіях за кордоном дає змогу набути безцінний досвід під час спільних операцій з найефективнішими арміями світу.
МІФ 3: Члени НАТО виконують забаганки США
Ми вже говорили про те, що в Альянсі голос кожної країни має рівну вагу. Завдяки цьому рішення враховують інтереси всіх 30 членів. Це унеможливлює перетворення НАТО зі сторожа міжнародної безпеки на лиходія чи агресора. Чи виконавця інтересів однієї країни.
Справді, США є однією з найсильніших у військовому й економічному сенсі держав світу, що робить найбільший військовий та фінансовий внесок до функціонування НАТО. Однак це не означає, що інші члени завжди погоджуються та підтримують позицію США. Коли серед членів Альянсу не було згоди щодо застосування сили, США, маючи підтримки тільки окремих партнерів, проводили операції без залучення НАТО.
Наприклад, у 2003 році НАТО як організація не брало участі у військовій кампанії в Іраку, оскільки в Альянсі не було одностайності щодо цієї місії. Відтак кампанію проводила міжнародна коаліція держав під проводом США та Британії.
МІФ 4: НАТО втручається у внутрішні справи країн-членів
Кожна країна НАТО має ті самі права, що й до членства в Альянсі. У країнах діють власні закони, а громадяни обирають представників влади, які відповідають за всі рішення, включаючи військові.
В Альянсі ніхто не може змусити країну робити те, що суперечить її інтересам, адже всі рішення ухвалюють консенсусом. Це ж стосується розміщення військ держав-членів НАТО або інших об'єктів на території певної країни.
Водночас участь у програмах НАТО та спільні проєкти з партнерами відкривають державі доступ до додаткових ресурсів, зокрема й фінансових. Наприклад, НАТО інвестує 232 млн євро у будівництво спеціального об'єкту в Польщі для зберігання та обслуговування військової техніки США.
Понад те, держава, яка впевнено інтегрується до клубу успішних та сильних демократій, є привабливим місцем для західних інвестицій. Адже шлях до членства в НАТО передбачає проведення багатьох реформ: від військової до економічної, судової, боротьби з корупцією та ін. Це саме ті речі, без яких неможлива стійка довіра іноземних інвесторів до України.
Ось яскравий приклад: у 2017 році Чорногорія приєдналася до НАТО і вже за перше півріччя 2018 року інвестиції з країн-членів Альянсу до Чорногорії зросли приблизно вдвічі.
МІФ 5: Членство в НАТО Україні дорого обійдеться
Звісно, кожна держава повинна витрачати кошти на оборону, бо це гарантія її безпеки.
У НАТО, наприклад, існує домовленість, що держави-члени мають виділяти на оборону не менше 2% від валового внутрішнього продукту (ВВП). У 2019 році 9 країн Альянсу вже досягли цієї мети, а дві третини планують це зробити до 2024 року. Виділені кошти, зокрема, допоможуть їм модернізувати власні збройні сили, а чим сильніший кожен союзник, тим сильніший Альянс у цілому.
Для порівняння: Україна у 2019 році на національну безпеку та оборону виділила 5,48% від ВВП, або 218 мільярдів гривень. В умовах продовження збройної агресії проти нашої держави Україна змушена витрачати значні ресурси на оборону і паралельно посилювати свою обороноздатність та стійкість через побудову сучасної сильної армії за стандартами НАТО.
Тож можемо говорити, що після вступу до Альянсу витрати України на військові потреби не стануть більшими. Але ми будемо мати військову підтримку союзників, доступ до більш сучасних технологій та розроблень, розвідданих тощо. Отже, участь у колективній системі безпеки та оборони обійдеться Україні дешевше, ніж якби ми самі підтримували свою безпеку на рівні членів НАТО.
МІФ 6: Нейтралітет – це надійна гарантія безпеки
Насправді – ні. До 2014 року Україна дотримувалась політики позаблоковості, але це не завадило Росії окупувати Крим та частину територій Донбасу.
Реальність така: сьогодні навіть найсильніші демократичні країни не здатні поодинці протистояти глобальним викликам. Включно з питаннями безпеки.
Впровадження стандартів НАТО допомагає країнам краще підготуватися до оборони та ефективної підтримки з боку союзників у разі зовнішньої агресії. Наприклад, Швеція і Фінляндія наприкінці "холодної війни" зберігали нейтралітет, а через різницю в стандартах їхнім арміям було непросто співпрацювати з союзниками. Сьогодні ж ці країни є найближчими партнерами НАТО з високим рівнем взаємосумісності військових сил, а їхнє членство в Альянсі потребує лише політичного рішення з цього приводу.
Нині Швеція та Фінляндія посилюють співпрацю з Альянсом задля безпеки в регіоні Балтійського моря. Вони проводять спільні навчання, працюють над розвитком ситуаційної обізнаності для протистояння ворогу тощо. А ще країни уклали з НАТО спеціальний меморандум, який спрощує пересування військ союзників по їхній території.
"Застереження та критичне ставлення допомагають нам робити виважений вибір. Але для свідомої оцінки треба користуватися тільки достовірною інформацією. За такого підходу та за підтримки більшості громадян формуються великі рішення, які і визначають майбутнє України. Ось чому ми прагнемо повідомити якомога більше достовірних знань про НАТО. Щоб міфи та маніпуляції у найширшому колі спілкування не затуманювали чіткість бачення важливості впевненого руху України до інтеграції у Північноатлантичний альянс", – сказали в Офісі віцепрем'єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.
Більше інформації про інтеграцію України з ЄС та НАТО ви можете отримати на інформаційних ресурсах Офісу віцепрем'єра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, а також Урядового офісу координації європейської та євроатлантичної інтеграції.
Немає коментарів: