Цього разу, мова піде про глибоку та багатогранну людину, яка присвятила 30 років журналістиці, чудову маму, яка виховала вдячного сина, який подарував їй нову сторінку життя. Людмила Анатоліївна Савкова - відома миколаївська журналістка і громадська діячка, яка з 2015 року почала писати картини. Її мета донести людям одну просту річ - цінність краси життя!
Кореспонденту Альоні Ткаченко 0512.com.ua вдалося поспілкуватися з Людмилою Савковою, відчути її живопис і побачитите таємне місце, де народжуються унікальні роботи, від яких завмирає серце, а душа і підсвідомість переходять на одну хвилю з картиною і майстринею.
Більшість робіт художниці виконані на італійських полотнах. Для живопису майстриня віддає перевагу якісним матеріалам. Людмила Анатоліївна пише картини стоячи, вона називає цей процес "танок біля полотна". Особливістю живопису художниці є те, що вона не робить лінійний малюнок, а це означає, що всі роботи виконані без ескізів.
Відзначимо, що Людмила Савкова вчилася живопису самостійно і вдячна світовим митцям, які її надихають. Імпресіонізм, абстракціонізм, абстрактний експресіонізм, сюрреалізм, сучасний імпресіонізм, інтуїтивний живопис - все це переплітається в її творчості. Художниця використовує змішану техніку, багато працює мастихіном, який, за її переконанням, дає можливість більш чітко передати почуття, виплеснути емоцію на полотно.
Людмила Анатоліївна любить працювати на чорному полотні. Вона вважає, що чорне полотно по-особливому перетворює сприйняття кольору і форми. Майстриня-живописниця пише свої унікальні картини виключно олійними фарбами.
Людмило Анатоліївно, Вас знають, як людину "з пером", людину, що творить "слово". Який момент або ситуація привели Вас до живопису?
Все, що відбувається в житті - відбувається не випадково. Всі події, які відбуваються з кожною людиною, відбуваються, можливо, за певним сценарієм, який написаний, напевно, “згори”. І у кожного є своя місія. Живопис - моя пристрасть. Внутрішній протест усьому жахливому, що сьогодні відбувається в світі: насильству, жорстокості, злу, війні. Це моє прагнення ще і ще раз показати ту дивовижну красу життя, яку ми зобов'язані зберегти. Настав момент, коли мені журналістці, здавалося, не вистачало слів, щоб висловити, виплеснути все те, що накопичилося всередині, той внутрішній протест цьому жаху, який почав відбуватися в нашій країні. Мені здавалося, що в одну мить знецінилося людське життя. Зараз, після 5 років, я можу сказати, що мистецтво з'являється не на порожньому місці. Коли є величезний досвід життєвий, професійний і щирість - тоді є і мистецтво. Важливо, щоб твоя картина могла сказати, і тоді глядач може відчути і почути цю вібрацію. Можливо, якби ми зустрілися років 5 тому, я б говорила інакше, але зараз, вже після першої персональної виставки живопису, я багато чого зрозуміла і багато в чому переконалася. Живопис - це ключі в інший вимір. Не випадково я написала і картину «Інший вимір». І як би це пишномовно не звучало - тільки емоційний інтелект врятує Людство.
Хто була та людина, яка першою мала честь побачити Ваші картини? Як це відбулося? Які були слова та емоції?
Найпершу картину побачив, звичайно ж, мій син. Я вдома писала, писала на кухні. Він був у захваті: "Матусю, ти повинна цим займатися. Живопис - це твоє ". До речі, вдома довго стояв маленький мольберт, було одне невеличке полотно, кілька тюбиків олійної фарби, пензлі - це все було подарунком сина. Але час писати картини настав сам по собі.
По-особливому я ставлюся до своїх перших картин: «Карнавал», «Дівчинка», «Щастя». Одна з перших картин "Вечір. Зима". Вона написана на чорному полотні, там така крижана річка, засніжений ліс. Це про Богуслав Київської області, де у бабусі був будинок. Там була неймовірної краси природа. Це спогади моєї юності. Що може бути прекрасніше української природи? Таємничий вечір. Зима. Сутінки обволікають ліс, догорає день. Теплі промені покривають верхівки дерев, місцями падають на сніг. Дзвінка тиша і загадковість. Виблискує дзеркальна річка. Спокій і умиротворення. Вечір. Зима. Я писала цю картину, і сама дивувалася, дивилась, як мастихін танцює в моїй руці. Але потім я зрозуміла, що багато речей я пишу руками, пальцями. Ці дотики, особлива енергетика, тепло і любов. Жодна моя картина не написана в поганому настрої.
Хто або що є Вашим натхненням?
Я була щаслива, коли люди (це про те, чому я почала виставляти картини в інтернеті) мені почали нескінченно писати, вони описували мої картини так, як я б навіть не змогла описати словами. Дякували за емоції, ділилися своїми враженнями, розповідали, що мої картини навіть виліковували морально. Це мене надихало. Кольоротерапія - могутня сила, виявляється. А ще мене надихає природа, море, гори, хмари, квіти, схід сонця і захід, дитячий сміх, сяючі очі мого сина. Мене надихає життя... І я тоді зрозуміла, що потрібно виставляти картини. Було дуже приємно, що на відкриття моєї першої персональної виставки живопису, яка проходила в музеї Верещагіна прийшло дуже багато людей, зібралася інтелігенція міста Миколаєва, вітали з успіхом і дякували за мою творчість. Це не просто мотивує, ти розумієш, що повинен рухатися далі і далі.
Про що Ви пишете і як довго створюєте свої картини? Що Вам хотілося б сказати світу в картинах?
Картина «Шляхи», яка написана в 2018 році є однією з моїх улюблених картин. Напевно, саме вона яскраво характеризує мою творчість. Це інтуїтивний, абстрактний живопис. Чорне полотно розміром 80х60, змішана техніка з використанням мастихіну. "Шляхи" ... Вони особливі, унікальні, притаманні лише тобі. Події на твоїх шляхах впливають на світогляд і розуміння світу.
"Шляхи" мають свої кольори. Яскраві, темні, похмурі, світлі, холодні, теплі ... І кожен шлях – це наче б то твій вибір. Але все зовсім не так. Всі шляхи тобі подаровані долею. Це розуміння приходить не одразу. На жаль... Необхідно мати природну мудрість гідно пройти кожен свій шлях: довгий або короткий, складний або легкий, прямий або заплутаний. Чи зможеш залишитися птахом на своєму шляху? Або будеш повзти як гадюка? "Шляхи" ... Це доля твоя. Вона завжди різнокольорова.
Хотілося б почути від Вас - яка робота це "Ви"? Яка картина є дзеркалом Вашої душі?
Яку кількість картин на сьогодні Ви маєте?
Думаю, мій шлях живописниці лише розпочався. Але це стрімкий та успішний початок. Я написала близько 80 картин і потрібно все вже систематизувати. Поки систематизовані 66 картин, які були відібрані на персональну виставку.
Не думала, що буду виставлятися. Ми приносили мої картини на державну експертизу в музей на оцінювання, щоб виставити картини на сайті Etsy і на моєму особистому сайті, який мені створив мій син. Потім, мене запитали, чи не збираюся я робити виставку. Для мене була велика честь, саме в музеї Верещагіна провести першу персональну виставку. Підготовка зайняла місяць. Це був такий величезний творчий процес, коли ми з моїм сином Юлієм готували виставку «Цінуйте красу життя!». Ми самостійно вигадували буклети, всі тексти, запрошення, афіші, рекламу, листівки з принтами моїх картин, візитівки, музичний супровід. Був супер захоплюючий підготовчий процес і купа хвилювань. Мій син дебютував як куратор виставки і взяв на себе всі фінансові витрати. В експозиції були представлені 66 картин. Було багато людей, напевно, близько 100 чоловік на відкритті виставки. Я зустріла людей, яких не бачила багато років. Було стільки уваги та відгуків, мені здавалося, що це все відбувалося не зі мною. Я просто щаслива, що у мене пройшла виставка саме в музеї Верещагіна, і що вона мала величезний успіх. Звичайно, я вдячна співробітникам музею за допомогу в організаційних моментах і у супроводі виставки, яка працювала в музеї кілька місяців. Багато приємних відгуків, багато відвідувачів. Я про це навіть не мріяла. Років 6 тому і уявити таке не могла.
Живопис вимагає великих витрат. І якщо це робити дійсно якісно, якісними матеріалами, на совість, то це дуже великі витрати. Мій син створив мені всі умови для творчості, і я йому безмежно вдячна.
Ні, поки що в інших країнах є тільки листівки, які я привозила. Це, до речі, мої експерименти: листівки з принтами моїх картин. Я вирішила, що таким чином, я можу популяризувати український живопис. Мені було дуже приємно, коли іноземці заходили на мій особистий сайт і писали, що «підживлюються» нашим українських духом.
Ми заговорили про закордон не просто так. Ваша робота "Космос" в 2019 році була представлена на американському фестивалі "Burning Man". Розкажіть трохи про цей проєкт, як проходив і як Ви наважилися взяти в ньому участь?
У яких ще проєктах або конкурсах брали участь Ваші роботи?
Ви багато подорожуєте. Переплітається якось Ваша творчість з подорожжю? Це просто подорож для розрядки емоційного фону або ж це пошук себе, нових ідей, нових творчих проєктів?
Я просто люблю подорожувати. Це величезна енергетична підзарядка. Звичайно, подорожі надихають і відображаються в картинах. Дуже люблю Карпати. Яремче - дивовижної краси природа. Я так люблю ліс, у мене щоосені виникає бажання поїхати в ліс. Просто ходити, дивитися, слухати, дихати... Я написала по пам'яті водоспад Шипіт. В українських Карпатах є чудові місця. Після торішньої поїздки написала дві великі картини. "Містичний карпатський ліс. Річка Жонка, Яремче ", написана змішаною технікою, використовувала різні мастихіни, кілька сеансів. Було важко дійти до цього місця, що на моїй картині. Ми хотіли поїхати саме в ту пору року, коли осінь, коли кольори сяють, коли осіння різнобарвність в лісі і біля гірських річок. І вдалося. Довелося далеко йти лісом, але, коли ми там опинилися, побачили цю містичну красу. Лісова глуш, махрові гілки, тиша, каміння, темінь і лише «палають» вогненно-жовті дерева біля річки в цій темряві... Все це є в моїй картині. Незабутні враження. Складна дорога лісом, але дуже гарна. Так народилася інша картина «Шляхами карпатського лісу».
Ми також були біля водоспаду "Жіночі сльози", і я хочу написати з того місця ще не одну картину. Ці місця в Яремче, це зовсім інша енергетика, і вона мені схожа на енергетику гір Чорногорії. Я її відчуваю і, коли я приїжджаю з тих місць, мені здається, що у мене виростають крила.
Привідкрийте нам завісу, що і коли шанувальникам Ваших картин очікувати? Які нові проєкти і картини чекають на нас?
Хочу підвищувати свою майстерність далі і далі. Хотілося б зробити виставку мого абстрактного живопису, адже це мій улюблений напрямок у творчості. Мій абстракціонізм виділити якось. Я вважаю, що в абстрактному живописі художник може сказати все повністю, що він хоче сказати, в надії, що його почують, відчують. Не обов'язково зрозуміють, може, щось своє додасть глядач. Але абстрактний живопис, мені здається, змушує глядача думати, бентежить його, захоплює, хвилює, йде обмін енергії, звучання іншого виміру. Хоча живопис - це завжди індивідуальне сприйняття. "Просвітлення" - це перша картина, яка була написана після персональної виставки "Цінуйте красу життя!". Це інтуїтивний, абстрактний живопис. Складна, глибока робота, яка «сканує» глядача і викликає змішані почуття. Бентежить і впливає на підсвідомість. Вона співзвучна з таким поняттям як «сонячний вітер». Такі перші відгуки про картину. Зараз я пишу Чорногорію. Закінчила роботу над двома новими картинами, які написані, як завжди, олійними фарбами на італійських якісних полотнах: "Чорногорія. Дахи старого міста" і "Будва. Стіні старого міста". Для цих картин обрала техніку старовинних майстрів, писала в кілька сеансів.
Вигадала, як буду писати третю картину. Завжди важлива ідея, творчий задум. Мрію зробити серію картин «Чорногорія». Я зробила багато світлин. Я дуже полюбила цю країну, адже ця країна - це екологія. Неймовірної краси природа. Чорногорія стала туристично привабливою для багатьох. Там немає великих промислових підприємств і там збережена екологія. Там дихається інакше. Ось тепер моє улюблене місце - це острів Святого Миколая і Будва - улюблене місто... Подумки часто повертаюся туди... Відчуваю подих давнини, особливу енергетику. Будва, заснована близько 2 500 років тому і є одним з найдавніших поселень на берегах Адріатичного моря. Це місто подарувало незабутні враження, які надихнули на творчість. Для мене Будва - місто, куди хочеться повертатися знову і знову, музика в могутньому камінні... А ще я хочу написати схід сонця. В цьому році відкрила нове для себе місце неймовірної краси - це Санжійка, Одеська область. Прокинулася одного дня о 4.30, щоб не пропустити світанок. Зробила дуже багато світлин. Схід сонця на морі - це щось надзвичайне... Планів багато і думаю, що зможу їх здійснити і порадувати шанувальників моєї творчості.
Багато зворушливих особистих моментів, спогадів і подій Людмила Анатоліївна Савкова залишає поки що в таємниці. Як і знаки згори, які їй давалися раніше. Безмежно вдячна синові, який зробив все, щоб його мама змогла подарувати світові себе як художницю і свій живопис.
Немає коментарів: