Наприкінці свята неслухняності

Минулий рік в Україні завершився під знаком падіння економіки. Міністр розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України Тимофій Милованов визнав, що “падіння промисловості набуло системного характеру і потребує швидких дій держави”. Міністр підкреслив, що спад тривав шість місяців поспіль. І якщо раніше його пояснювали окремими факторами, то наразі в уряді вважають, що це наслідок системної кризи. А, отже, урядовці вирішили негайно створити штаб спасіння економіки.

Наскільки раціональним є таке рішення та чи принесе ефективні результати “Український інтерес” поцікавився у знаного економіста, державного службовеця 1-го рангу, президента Асоціації “Укрсудпром” Віктора Лисицького.

Вікторе Івановичу, ви маєте досвід розв’язання системних криз. Як, на вашу думку, штаб здатен уберегти економіку від подальшого падіння?

Мені це нагадує давню байку про комісію: хочеш завалити справу – утвори комісію. Будь-який штаб передбачає оперативне управління, миттєву реакцію, однозначне рішення та незаперечне виконання. Радше йдеться про ручне управління таким складним механізмом, як економіка. Якщо ж ми говоримо про системну кризу, то й до її подолання треба підходити системно. Зусиль одного лише уряду, галузевих менеджерів тут замало. Цей штаб може виробити геніальні рішення, але вони нічого не варті, якщо їх оперативно не підтримають Верховна Рада, президент, а тепер ще й органи місцевого самоврядування, де та сама економіка й сконцентрована. Отже, штаб повинен мати повноваження оперативного втручання в економічні процеси.

Це дещо суперечить намірам влади вдатися до лібералізації – пом’якшення державного або державно-бюрократичного контролю в суспільному житті, політиці, економіці, правочинстві тощо.

Лібертаріанство – річ, звичайно, хороша. Для українців, які вміло хазяйнують на своїх хуторах, може стати в пригоді. Наразі ж наша економіка настільки розбалансована, що без державного втручання не здатна вижити. І тут ідеться не про рішення як сіяти, орати чи врожай збирати, а радше про регуляторну політику – умови, в яких живуть, працюють українські підприємства. Держава повинна регулювати взаємодію. Регуляторна політика в Україні досі базується на необхідності створення однакових, рівнонапружених регуляторних правил для всіх без винятку видів економічної діяльності. Зокрема, нею передбачається впровадження та неухильне дотримання принципу рівнодоступності підприємців до ресурсів, включно з послугами держави. Такий підхід є, на перший погляд, для нашої країни загальновизнаним і принципово вірним. Але на практиці все значно складніше.

То до якого рішення ви запропонували б владі вдатися?

Кожну хворобу лікарі починають долати з діагнозу. Тому якраз із діагнозу слід і починати. Зокрема в частині державно-бюрократичного контролю. Він у нас бюрократичний занадто. Через те нас оминають інвестори, тому наші підприємці ховаються в офшорах та інших податкових гаванях. Наприклад, українські судновласники, які володіють флотом вантажопідйомністю у 3 300 тисяч тонн, здійснюють вантажні перевезення по світових морях-океанах під прапорами інших країн. Звісно, перевізники дбають про власний прибуток, але вони водночас наповнюють казну іншої країни, і аж ніяк не України. Чому? Умови такі створено, що й домашній інвестор звідси тікає.

Або ж погляньмо на ситуацію із заробітками українців за кордоном. Минулоріч люди переказали в Україну понад 14 мільярдів доларів США. І що? Ми щось запропонували людям, створили умови, щоби вони бодай частину цих коштів інвестували в економіку, розпочали власний бізнес, утворили нові робочі місця?

Я би рекомендував владі мінімізувати бюрократію, визначити реально підйомні пріоритети. Для цього й штаб не потрібний. Галузеві асоціації, союзи чи спілки, які достеменно знаються у своїх економічних нішах, з року в рік ініціюють вирішення проблем. Зібрати б ці пропозиції до купи та й покласти на дорожню карту. Це прямий обов’язок уряду проаналізувати й запропонувати рішення.

Тим паче економічні кризи не мають національної специфіки. Більшість країн проходили ці “університети”. Тут і колесо вигадувати не варто.

Абсолютно з вами погоджуюсь. “Велика депресія” минулого століття, коли економіки низки країн стояли на межі краху, виробила простий механізм державного втручання в економіку та державний контроль монополій. У Сполучений Штатах досі діють Small business administration, maritime administration та інші структури, народженні в процесі подолання “Великої депресії”.

Нині ринково розвинуті країни створюють спеціальні регуляторні умови для розвитку особливо значимих (для цих країн), високоефективних видів економічної діяльності, які здійснюються успішно завдяки національним конкурентним перевагам. Зрозуміло, що це, як правило, експортно-орієнтовані види підприємництва.

Так це у них. У нас же й конструктивні пропозиції, як от ініціатива “Укрсудпрому”, реалізація якої може принести в казну 3-4 мільярди гривень, просто губляться.

Зате у нас штаб є… Ми запропонували пакет документів, серед яких і проєкт Закону “Про державну підтримку суднобудування України шляхом впровадження спеціальних умов регулювання”. Цей Закон визначає засади державної підтримки суднобудівної діяльності в Україні й спрямований на відтворення, збереження, розвиток та ефективне використання створеного високого науково-технічного, виробничого та експортного потенціалу.

Щоб зрозуміти наскільки це важливо, достатньо подивитися на розвиток провідних економік світу.

Морська індустрія – найпотужніший перевізник вантажів. Вона забезпечує 90% геть усіх світових експортних та імпортних перевезень. Обсяги цих перевезень по морях та океанах впевнено зростають доволі значними темпами. За період 1992-2017 років вони зросли у 2,5 раза – від 4,2 до 10,7 мільярда тонн. Статистика UNCTAD доводить: перевезення однієї тонни вантажів морським транспортом дає приріст ВВП у 10 110 доларів США. На жаль, в Україні по-іншому: загальні обсяги морських вантажоперевезень ще до війни з Росією впали зі 170-180 до 140 мільйонів тонн. Але із цих 140 мільйонів тонн тільки максимум 8 мільйонів тонн (до 5%) перевозиться суднами під українським прапором. Решта перевозиться під прапорами інших держав, які отримують потужний кінцевий економічний результат. А Україна несе величезні втрати. Розмір торгового флоту України за роки Незалежності скоротився у 16,5 раза – від 6 177 тисяч тонн дедвейту на початок 1992-го до 375 тисяч тонн на початок 2018 року. Левова частка українських суден із сумарною вантажопідйомністю у 3 300 тисяч тонн взагалі експлуатується під прапорами інших країн. Якщо взяти до уваги той приріст ВВП, то можемо стверджувати: ВВП України вже втратив десятки мільярдів доларів США.

Ми більше втрачаємо, аніж позичаємо в МВФ.

Так, через малоефективне управління Україна втрачає більше, ніж позичає. А можемо ще й заробляти. Як це зробили свого часу США, Японія, Південна Корея, Польща й інші країни з розумними урядами.

То як же ж нам наздогнати та випередити, скажімо, Японію?

Не треба нікого випереджати. У світовому океані місця всім вистачить. Вкрай необхідно встановити цивілізовані норми поведінки тут, адаптуватися до світових правил і працювати. Просто працювати. Наші пропозиції ґрунтуються з визнання необхідного впровадження ”Морської доктрини України на період до 2035 року”, яка була розроблена більше ніж три роки тому та затверджена (нарешті!) Кабміном позаторік. Адже цей документ є цілісною та гармонічною системою принципів, поглядів, уявлень, ідей, концепцій щодо правового регулювання та розвитку морської індустрії. ”Морська доктрина” є і теоретичним стрижнем, і концептуальною основою державотворчої, правотворчої, правозастосовної діяльності й державної влади, і суб’єктів морського кластеру, і найширших кіл фахівців. Підкреслюю ”Морська доктрина” охоплює весь кластер морської індустрії. Тим самим блокується поява різних регуляторних протиріч, які доволі часто заважають запуску взаємно збалансованих регуляцій. Для відродження суднобудування в Україні, як і для розвитку промислового сектору економіки загалом, необхідно державне сприяння та підтримка національного виробника, що випускає високотехнологічну продукцію, повноцінний запуск Експортно-кредитного агентства, яке забезпечить виробникам доступ до грошового ресурсу за адекватною вартістю, а також подальшу лібералізацію та спрощення митних і фіскальних режимів для підприємств морської індустрії та суднобудування зокрема. До речі, тільки Україна не має експортно-кредитної агенції, яка має підтримувати розвиток експорту.

Сподіватимемося, що в уряді, себто в штабі “для боротьби з падінням промисловості” це зрозуміють.

Це мусить розуміти кожен посадовець і в уряді, і у Верховній Раді, і сам президент. Я навів приклад із суднобудівної галузі. А в нас же високорозвинені і літакобудівна, і космічна, машинобудівна, і айтішна галузі, які здатні забезпечити Україні економічний прорив, а українцям відкрити нові робочі місця, принести в родини достаток і гармонію.

Наостанок традиційне запитання від “Українського інтересу”. Що для вас означає український інтерес?

Український інтерес – створення високоефективної і суперпривабливої економіки.