Ольга Баковецька наголосила, що річниця Томосу про автокефалію Православної церкви України є важливим етапом на шляху розвитку української державності.
Рік тому церква України, нарешті, отримала незалежність та визнання на рівні Вселенського патріархату. Шлях до автокефалії був складним і тривалим. Насамперед, це пов’язано із тиском з боку РПЦ, яка різними, в тому числі маніпулятивними методами, намагалась втримати контроль над свідомістю українців. Розповсюдження неправдивої, обурливої інформації про «розкольничество», «неканонічність» української церкви змушує звернутися до історії створення Московської митрополії, згодом патріархату. Московська митрополія була самопроголошена лише 1448 року. До речі, Київській митрополії на той момент виповнилося 460 років.
Докторка історичних наук Ольга Баковецька розповіла, що скориставшись ослабленням Візантії, в Москві, без згоди та благословення константинопольського патріарха Григорія ІІІ, за участю світської влади, московським митрополитом проголосили Йону. Падіння центра православ’я – Константинополя в 1453 році, остаточно розв’язало руки московським князям. У 1461 році Василій ІІІ Темний, знову без дозволу константинопольського патріарха, призначив на посаду московського митрополита Феодосія з новим титулом «митрополит Московський і всієї Русі». Згодом, почала набирати обертів доктрина – Москва це третій Рим, а її місія – захист православних в усіх землях, які не належали Московському князівству, пізніше царству. 1589 року до Московії прибув з візитом константинопольський патріарх Єремія ІІ Транос. З цієї нагоди Борис Годунов, колишній царський конюший, провів цілу спецоперацію. Протягом кількох місяців патріарха тримали в ізоляції від вірян та духовенства. Йому забороняли проводити служби в церквах, погрожували й залякували. Основна вимога до нього – визнання автокефалії РПЦ та проголошення московського митрополита патріархом. У разі не виконання вимог, Єремія мав назавжди залишитися в монастирі на території Московії. Патріарх тривалий час не погоджувався з такими «пропозиціями», через те, що не міг ухвалити це рішення одноосібно. Але перспектива залишитися в ув’язненні примусила його скоритися. Отже, в 1589 році Московська митрополія стала патріархатом.
За словами докторки історичних наук Ольги Баковецької, згодом, ця подія негативно відбилася на долі Київської митрополії. Ще в часи Богдана Хмельницького, коли гетьман збирався укласти договір із Московським царством, київський митрополит Сільвестр Косів вкрай негативно сприймав цю ідею, побоюючись за майбутнє українських земель і православної церкви. Однак, Переяславська рада відбулася, Березневі статті підписали. А побоювання митрополита справдилися. У 1685-86 роках за сприянням гетьмана Самойловича і його свояка князя Святополка-Четвертинського, який був луцьким і острозьким єпископом під ім’ям Гедеон, московській владі та церкві вдалося захопити Київську митрополію. Спочатку, з порушенням церковних канонів, Гедеон став київським митрополитом. Після чого, делегація, до якої входили представники Московії та України, вирушила до Вселенського константинопольського патріарха Діонісія. Через візира, вдалося переконати султана Османської імперії, яка знаходилася в стані війни, що Московія зможе надати союзницьку допомогу у відповідь на позитивне розв'язання питання по Київській митрополії. Після зустрічі з візиром, Діонісій, який був проти передачі Київської митрополії в підпорядкування Московському патріархату, змінив свою думку. І врешті решт, «за 200 золотих монет і три сорока соболів», які патріарх отримав від московського посланця, про що написав розписку, ухвалили рішення про передачу Київської митрополії у відання Московського патріархату.
Ольга Баковецька зауважила:
Подальша історія Київської митрополії пов’язана з грубим порушенням її прав, ліквідацією привілеїв, зменшенням і переведенням до статусу рядових єпархій, русифікацією. Навіть цей короткий екскурс в історію дозволяє зрозуміти, наскільки важливим для нас є Томос і проголошена ним автокефалія ПЦУ.
За словами протоієрея Романа Дідори, рік тому сталася важлива й довгоочікувана для нашої країни подія - власна незалежна церква стала однією з 15-ти помісних автокефальних церков світу. ПЦУ об’єднала релігійні громади трьох незалежних одна від одної церков, це було складне завдання. Протоієрей Роман Дідора зазначив:
Автокефалію ПЦУ визнали три церкви: Вселенський патріархат, Грецька (Елладська) церква і Олександрійський патріархат. Поступово отримаємо визнання й інших помісних православних церков. Це довготривалий процес. На мою думку, найкращий варіант змінити церковну юрисдикцію з УПЦ (МП) на ПЦУ - це коли переходять громада, священник і споруда. Але таких переходів небагато. У інших випадках для статистики це добре, а для громади часто це дуже болючий процес. У Миколаївській області до ПЦУ приєдналося 6 громад.
Тетяна Бакоцька
Немає коментарів: