Драма британського журналіста лягла в основу одного з найбільш очікуваних фільмів 2019 року
28 листопада в український прокат виходить фільм «Ціна правди» спільного британсько-польсько-українського виробництва. У світовому прокаті фільм називається Mr. Jones. Головного героя грає відомий британський актор Джеймс Нортон.Що потрібно знати, щоб краще зрозуміти «Ціну правди» і її зв’язок з нинішніми подіями та загрозами, які несуть фейкові новини.
Ґарет Джонс і Україна
 |
| Гарет Джонс |
Пасіонарні гени
Джонсу було в кого вдатися правдошукачем. Батько був директором школи, а поза роботою він присвятив себе ідеї збереження миру. Підтримував створення Ліги націй. Тоді, після жахів Першої світової війни, це було вкрай актуально.
Мати – активістка руху суфражисток, які боролися за право жінок голосувати. Показово, що перше в історії засідання суфражисток в Південному Уельсі пройшло саме в будинку Джонсів.
Ґарет Джонс добре знав російську мову
Кар'єрний злет
«Якщо цей літак впаде, історія західного світу назавжди зміниться. У декількох футах від мене сидить Адольф Гітлер, канцлер Німеччини і лідер найбільшого, потужного, як виверження вулкана, націоналістичного піднесення, яке бачив світ». У лютому 1933 року, за кілька тижнів до його доленосної поїздки в СРСР, Ґарет Джонс, як журналіст, летить в літаку з Гітлером, який щойно переміг на виборах. Джонс довго спілкується з ідеологом нацистів Геббельсом і в результаті пише статтю: «Примітивне поклоніння Гітлеру»...
Крім роботи у ЗМІ, Ґарет також був помічником британського прем'єра Девіда Ллойда Джорджа із зовнішньополітичних питань. Тричі Джонс бував в СРСР – країни з красивим фасадом раю для робітників. Цю державу будують колишні терористи-революціонери більшовики, які мріють про нову цивілізацію.
Ґарет Джонс робив успішну кар'єру журналіста
Голодомор
У 1932-33 роках в Україні було вбито голодом від 2,5 млн до 4 млн людей. Для ілюстрації масштабів трагедії добре підходить місто Київ, населення якого зараз так само становить біля 4 млн. Уявіть, якби всі його жителі, і дорослі, і діти померли від голоду... Сталін і більшовики десятиліття тому захопили владу над Україною, яка спробувала стати незалежною в 1917-1921 роках, і організували один із найстрашніших злочинів в історії людства – вбивство голодом мільйонів людей.
Підзаголовок: «Совєти грабують зерно фермерів»
Що думав Сталін про Україну? Мабуть, він відчував, що наближається її незалежність і боявся цього. У серпні 1932 року в листі Кагановичу Сталін пише: «Якщо не візьмемося тепер же за виправлення ситуації в Україні, Україну можемо втратити. (...) Майте на увазі, що в Українській компартії (500 тисяч членів, хе-хе) перебуває чимало (так, немало!) гнилих елементів, свідомих і несвідомих петлюрівців, нарешті - прямих агентів Пілсудського. Як тільки справи стануть гірше, ці елементи не забаряться відкрити фронт всередині (і зовні) партії і проти партії».
Саме в листопаді 1932 році застрелилася дружина Сталіна – ідейна більшовичка Надія Аллілуєва, з якою він жив усі роки після перевороту 1917 року. Є версія, що це було найсильніше потрясіння, яке коли-небудь зазнав Сталін на особистому психологічному рівні. В результаті він став озлобленим, і це переросло в маніакальне відстоювання своїх підходів.
Як вважає автор однієї з найбільш переконливих книг на тему Голодомору «Червоний голод: війна Сталіна проти України», американсько-британська дослідниця Енн Епплбаум, Сталін свідомо «здійснив низку заходів, спрямованих на виникнення Голодомору саме в Україні: почав тотальну реквізицію у селян продовольства, створив збройні заслони на кордоні з Україною і навколо регіонів, що голодували, аби запобігти проникненню голодних селян до міста, у більш благополучні регіони і ускладнити надання допомоги голодним людям. Це супроводжувалося жорстокими репресіями не тільки проти селянства, а й проти української національної інтелігенції».
Індустріалізація СРСР: мізки американців купили за український хліб
У ці роки експорт зерна був основною статтею доходу і джерелом валюти для більшовиків. Воно вилучалася у селян і продавалося на світові ринки. Якраз на початку 30-х ціни на зерно впали, тому влада намагалася збільшити обсяги експорту. Більшовики продовжували продавати продовольство і в голодний 1932 рік – на експорт пішли 1,73 млн тонн зерна, 3500 тонн олії, 586 тонн шинки. Не зупинялися і наступного 33-го року, коли і загинуло більшість людей.
Їм потрібні були гроші. Чому? Валюта йшла американським компаніям. Їм замовили будівництво всієї важкої індустрії. Нові підприємства мали подвійне, в першу чергу, військове призначення. Більшовики готувалися до нової світової війни, про неминучу перемогу в якій натякав герб СРСР, де була зображена земна куля накрита серпом і молотом. Про захоплення світу СРСР відкрито розповідав у своїх фільмах.
З 1929-го і до 1932-го відома компанія американського архітектора Альберта Кана, що побудувала, наприклад, заводи для Форда, стала головним підрядником, отримавши на $2 млрд контрактів на будівництво в СРСР. За деякими оцінками, в теперішніх цінах це $250 млрд. Що було зроблено за ці гроші? З 1930 році десятки американських інженерів фірми Кана постійно працювали в Москві. Для них створили організацію Держпроектбуд, де під їх творчим керівництвом працює 1500 радянських інженерів. Так більшовики вивчали передовий американський досвід. У майбутньому, стандартизований підхід до будівництва Держпроектбуду, що був перейнятий у фірми Кана, став матрицею для решти промислового будівництва в СРСР.
Альберт Кан, американський індустріальний архітектор єврейського походження,
який зробив видатний внесок у розвиток промисловості США і СРСР
Серед понад 500 підприємств, побудованих американцями, були, наприклад, танкові заводи в Харкові, Сталінграді, Челябінську, а також Магнітогорський металургійний комбінат і багато інших. Зведена під керівництвом американських фахівців в травні 1932-го ДніпроГЕС стала найбільшою гідроелектростанцією в світі, хоча за основу був узятий революційний американський проект ГЕС Масл-Шолс 1917-1925 рр.
На думку фахівців, саме фірма Кана, разом з безліччю інших західних підрядників, зіграли провідну роль у створенні системи масового проектування промислових підприємств в СРСР, а, фактично, у формуванні радянського військово-промислового комплексу.
Більшовики, проклинаючи світових капіталістів на словах, звернулися, у першу чергу, до них за допомогою. Сьогодні звучить не звично, але в 20-30-х роках минулого століття США були у великій моді у більшовиків. Ось, наприклад, як звучить сталінська формула в канонічній праці «Про основи ленінізму»: «Російський революційний розмах і американська діловитість... повинні визначати стиль роботи справжнього більшовика-ленінця».
Будувати промисловість СРСР більшовики запросили американських капіталістів.
«Ми приречені»
Американський кореспондент Вільям Чемберлен згадував: «Офіційно голоду не було. Для всіх же, хто жив в Росії в 1932 році і тримав очі і вуха відкритими, правдивість голоду була поза сумнівами».
Приїхавши в СРСР 10 березня 1933 року, Джонс на свій страх і ризик їде до Харкова, щоб самому в усьому розібратися. За 40 миль він сходить на станції і далі йде пішки, заходячи дорогою в кожне село і колгосп, яких він загалом відвідав більше 20. У щоденнику журналіст запише: «Я перетнув кордон Росії та України. Всі жителі сіл, з якими я розмовляв, розповідали одне й те саме: «Немає хліба. Ми вже два місяці без хліба. Багато людей помирає». Один із селян, який «говорив з українським акцентом», сказав: «До війни все тут було золотим. У нас були і коні, і корови, і свині, і кури. Зараз все втрачено. Ми приречені». А ось слова однієї з жінок: «Вони намагалися забрати у нас ікони, але я сказала: я – селянка, а не собака. Коли ми вірили в Бога, ми жили добре і були щасливі. Коли вони почали скидати Бога, ми почали голодувати».
 |
| Афіша фільму на Берлінському кінофестивалі 2019 року |
Джонс шокований побаченим, відразу ж виїжджає з СРСР. Через лічені дні, 30 березня, він скликає пресконференцію в Берліні. А також розсилає до газет пресреліз про голод. Інформацію помітили. Наприклад, New York Evening Post вийшла з заголовком «Голод охопив Росію, мільйони вмирають і не можуть піднятися, говорить британець». Джонс посилено працює і оперативно випускає в британській пресі серію з понад десяти статей на тему голоду.
Чому США визнали СРСР відразу ж після Голодомору?
У відповідь більшовики швидко проводять спецоперацію. Західних журналістів, які залежать від того, чи продовжать їм дозвіл на роботу в Москві, вмовляють підписати спростування інформації Джонса. «Це спростування було неприємним настільки, що його можна було порівняти з тією брудною роботою, яку ми виконували, спотворюючи факти на догоду диктаторським режимам. (...) Ми визнали, що чортів Джонс брехун. Після завершення брудної справи хтось замовив горілки і закуску», - так писав про це пізніше журналіст Лайонс.
Але головним антиподом Джонса в цій історії залишиться відомий в США кореспондент «Нью Йорк Таймс» Волтер Дюранті. Кажуть, що він був ще той любитель тусовок, «гламурний покидьок» від журналістики, що втратив в аварії ногу. Цинік, який брехав красиво і з легкістю. І в тому самому 1932 році він отримує найпрестижнішу серед письменників і публіцистів Пулітцерівську премію – за нариси в 1931 році про успіхи першої сталінської п'ятирічки.
З неймовірною швидкістю, вже через день після пресконференції Джонса в Берліні, Дюранті спростовує його статті в «Нью-Йорк Таймс». Посміюючись, він виставляє Джонса полум'яним юнаком, який будує свої звинувачення лише на одиничному випадку десь там у районі Харкова. А заголовок тієї статті Дюранті «Росіяни голодують, але не вмирають з голоду» стає популярним висловлюванням того часу. «Умови були поганими, але голоду не було». Або «Не можна приготувати омлет, якщо не розбити яйця», - такими фразами Дюранті доводив, що не все так однозначно.
Немов знущання долі, у тому ж році, в листопаді 1933-го, після того, як мільйонів українців були вбиті режимом, США, що десять років не визнавали більшовиків, зробили це.
Саллі Дж. Тейлор, автор критичної біографії Дюранті «Апологет Сталіна», вважає, що саме репортажі цього американця підштовхнули Рузвельта визнати СРСР.
Визнання «страни совєтов» вітав і великий американський бізнес. Все у тому ж 1932 році в США була створена американсько-російська торгова палата, куди увійшли, наприклад, і General Electric, і General Motors та інші компанії.
Судячи з усього, Дюранті подобалося відчувати себе частиною сили, яка несе американську цивілізацію і творить нову країну-експеримент на Дикому Сході. У 1928 році він пише про величезну популярність в СРСР Форда і взагалі США: «Форд уособлює Америку і все, що Америка зробила, щоб стати моделлю і ідеалом для цієї величезної і відсталої країни».
З нагоди визнання СРСР, як пише американський дослідник Джеймс Мейс, в 1933 році під час офіційного обіду на честь радянського міністра закордонних справ Максима Литвинова в розкішному нью-йоркському готелі «Уолдорф-Асторія» найгучніші оплески дісталися саме Дюранті, як головному… миротворцю.
А вже через три роки, в 1936-му, більшовики сприяють громадянській війні в Іспанії, в яку потім віроломно влазять. І ще через три роки СРСР в союзі з Гітлером ділять Польщу, розпочавши Другу світову в партнерстві з нацистами.
Доля Джонса
А що ж Ґарет Джонс? Всього через два роки, у 30-річному віці, цей сміливий молодий чоловік під час поїздки до Маньчжурії (Китай) був викрадений і вбитий за дивних обставин. Швидше за все, все тими ж сталінськими вбивцями. В інтерв'ю новинам «Інтера» у 2012 році, внучатий племінник Ґарета Джонса Найджел Коллі розповів про обставини смерті свого родича так: «У Китай Джонс прибув на запрошення німецького журналіста. Їм безкоштовно надали машину. І незабаром обидва стали жертвами викрадення. З британських архівів ми дізналися, що машина була зареєстрована на компанію, яка торгувала зброєю з СРСР. А німецький журналіст, якого незабаром звільнили, працював на Комінтерн». Додамо, а значить – контролювався Москвою. «Він занадто багато знав про те, що відбувається», - сказав про смерть Джонса його колишній шеф, експрем'єрміністр Великобританії Ллойд Джордж.
Ґарету Джонсу було всього 30, коли він оплатив рахунок правди
Чому світ не вірив Джонсу, а вірив більшовикам? Сюжет актуальний в усі часи. І для світу, і для України. Про те, як сильних і багатих вбивць до останнього бояться назвати вбивцями і підсвідомо «поважають» за їхні гроші, зухвалу сміливість і готовність вбивати. І ось сьогодні в світі йде нова гібридна війна, як відлуння подій останніх ста років. І вже нові Дюранті-журналісти строчать нові опуси про «українських фашистів і праворадикалів». Але, як показує історія Джонса, завжди є люди, які до останнього вірні правді. Завдяки їм вона і живе, відроджуючись з небуття, як птах Фенікс.
Фільм «Ціна правди»
Слоган стрічки: Нерозказана історія Ґарета Джонса
1933 рік. Валлійський журналіст та радник британського прем'єр-міністра Ґарет Джонс шукає наступну велику тему та приїжджає до Москви, щоб взяти інтерв'ю у Сталіна. Там він знайомиться з Адою Брукс, яка відкриває йому очі на «радянську утопію», і Ґарет, попри смертельні погрози спецслужб СРСР, розпочинає власне розслідування. Крок за кроком він наближається до розкриття правди про найбільшу трагедію українського народу – Голодомор. Відкриття Джонса стали підґрунтям для написання алегоричного роману «Колгосп тварин» (1945) Джорджа Орвелла.
Режисер: Аґнєшка Голланд.
Автор сценарію: Андреа Халупа.
Продюсер: Клаудія Смея, Станіслав Дзідзіч, Єгор Олесов, Ангус Ламонт, Андреа Халупа.
У ролях: Джеймс Нортон, Ванесса Кірбі, Пітер Сарсгаард, Джозеф Моул, Кеннет Кренем, Яків Ткаченко, Олег Драч, Володимир Федорук, Анна Шайдюк, Анастасія Чала, Аліна Ковальська та інші.
Виробництво: Польща (Film Produkcja за підтримки Polish Film Institute), Україна (Kinorob за підтримки Державного агентства України з питань кіно) та Велика Британія (Jones Boy Film).
Денис Самігін, для «Главкома» .
Немає коментарів: