Голлівуд на березі Чорного моря”– ретроспектива українського кіно

Цього року на Одеському міжнародному кінофестивалі Довженко-Центр презентує фільми-легенди від культових режисерів Одеської кіностудії у спеціальній програмі “Голлівуд на березі Чорного моря”. Глядачі познайомляться з кінострічками, які змінили історію українського та світового кіно. Ретроспектива присвячена до 100-річчя Одеської кіностудії


До програми увійшли наступні стрічки: “Мовчи, суме, мовчи” (1918, реж. Петро Чардинін), “Ягідка кохання” (1926, реж. Олександр Довженко), “Весна на Зарічній вулиці” (1956, реж. Марлєн Хуциєв, Фелікс Міронер), “Формула веселки” (1966, реж. Георгій Юнгвальд-Хількевич), “Воєнно-польовий роман” (1983, реж. Петро Тодоровський) та “Настроювач” (2004, реж. Кіра Муратова).



Одеса – не тільки місце народження українського кіно. Це ще й місто, де завжди без упину вирувало кінематографічне життя – від винайдення “кінескопу” Йосипом Тимченком у 1893 році до останніх фільмів Кіри Муратової. У “Голлівуді на березі Чорного моря”, як охрестив Одеську кіностудію письменник і редактор студії Юрій Яновський, знімалися фільми, котрі ставали непересічними подіями в українському, радянському та світовому кіно. Сучасна кіностудія виникла на місці кількох ательє на Французькому бульварі, у яких грали ще зірки дореволюційного кіно – Віра Холодна, Осіп Руніч, Вітольд Полонський.



Передісторія українського радянського кіно, а саме ВУФКУ (Всеукраїнського фотокіноуправління) почалась у січні 1919-го в Харкові з утворенням другим більшовицьким урядом Всеукраїнського кінокомітету в структурі Народного комісаріату освіти. Утім, саме в Одесі у 1920-х роках була основна знімальна база ВУФКУ, куди прийшли працювати як досвідчені майстри на кшталт Петра Чардиніна і Бориса Завелєва, так і молоді та сміливі українські культуртрегери – Олександр Довженко, Лесь Курбас, Іван Кавалерідзе, Данило Демуцький та інші. Уже в 1927 році Олександр Довженко у “Сумці дипкур’єра” звернувся до “мариністики”, жанру, який досі вважається типовим для кіностудії, потім тут же зняв свої німі шедеври “Звенигора” і “Арсенал”.



Не менший успіх мала кіностудія і в 1950-60-х роках. “Після окупації і складних повоєнних років, коли тут лише обслуговувалися виробничі процеси інших кіностудій, Одеська кіностудія нарешті у 1953 році запустила власне кіновиробництво. І один із перших повоєнних фільмів Одеської кіностудії “Весна на Зарічній вулиці” став лідером всесоюзного прокату – його переглянуло понад 30 млн. глядачів,” – каже кураторка ретроспективи Анна Онуфрієнко, кінознавиця Довженко-Центру.



В Одесі отримали свій перший шанс і простір для експериментів режисери-початківці, які згодом стали культовими – вже згадані Олександр Довженко, Марлєн Хуциєв, Станіслав Ґоворухін, Петро Тодоровський, Радомир Василевський, Олександр Павловський та інші. Тут розвинула свій унікальний абсурдистсько-філософський стиль і пропрацювала майже все життя Кіра Муратова. 1960-ті роки – це також розквіт фантастичного жанру, зокрема і в українському кіно. Цікаві формальні пошуки помітні у фільмі “Формула веселки” (1966) Одеської кіностудії, який задав новий – соціально-іронічний – напрямок розвитку радянської кінофантастики. У цей самий час на кіностудії тему Другої світової війни і людей на війні розробляє Петро Тодоровський у своєму дебютному фільмі “Вірність” (1965). Через двадцять років саме його “Воєнно-польовий роман” (1983) першим із фільмів, знятих на українських кіностудіях, номінують на “Оскар”.



Покази фільмів “Весна на Зарічній вулиці” і “Настроювач” є присвятами їх режисерам – Марлєну Хуциєву і Кірі Муратовій, які нещодавно пішли з життя. Вже традиційно кілька фільмів ретроспективи демонструються з кіноплівки – цього року це “Воєнно-польовий роман” і “Настроювач”.



Фільм режисера Петра Чардиніна “Мовчи, суме, мовчи” був знятий у 1918 році. У стрічці головну роль зіграла Віра Холодна. Декадансна історія дівчини обертається по колу, немов платівка із ліричним романсом, який ліг в основу сюжету стрічки. Героїня фільму, Пола, виступає з чоловіком – скрипалем-еквілібристом Лоріо у цирку. Під час одного з небезпечних номерів Лоріо, який був напідпитку, втрачає рівновагу та калічиться. Це ставить хрест на їх цирковій кар’єрі та змушує тяжко працювати вуличними музиками, щоб бодай заробити на життя. Це останній фільм Віри Холодної, знятий перед переїздом в Одесу, в якому Холодна проявила себе не лише як зірка екрану непересічної краси і чуттєвості, але й як неперевершена драматична актриса. З чотирьох фільмів, які були зняті за участі Віри Холодної в Одесі, збереглося лише 10 хв., решта плівок були втрачені. Раптова смерть актриси від “іспанки” у лютому 1919 року стала трагедією для всього міста – її вийшла проводжати вся Одеса – багатотисячну поховальну процесію вдалося зафіксувати кінохронікерам.



Кінокомедія Олександра Довженка за власним сценарієм – “Ягідка кохання” 1926 року – це найбільш ранній із його вцілілих фільмів (перша робота режисера "Вася-реформатор" вважається втраченою). За сюжетом – перукар Жан Ковбасюк дізнається, що став батьком. Дитина перекреслює всі його плани. Жан вирішує спекатись немовляти. Хоч кому б Жан не підкинув немовля, воно щоразу чудернацьким чином до нього повертається. Тільки коли Жан дізнається, що за дитину можна отримати матеріальну допомогу, знову знайти її вдається не так просто. Під час знімання стрічки "Ягідка кохання" Довженко познайомився з оператором Данилом Демуцьким, з яким згодом зняв свої найвідоміші картини.



Один із перших повоєнних фільмів Одеської кіностудії – “Весна на Зарічній вулиці” – вийшов у 1956 році. Режисери кінокартини – Марлєн Хуциєв, який у березні 2019 року пішов із життя, та Фелікс Міронер. Стрічка не тільки розповіла глядачам про своєрідну “весну” в кінематографі, але й стала одним із символів початку політичної відлиги в СРСР – знімання розпочалися в рік смерті Сталіна, 1953 року, а на екрани стрічка вийшла у 1956 році, коли відбулася переоцінка культу особи. За сюжетом, у промислове містечко приїжджає юна і симпатична вчителька літератури, яку направили викладати у вечірній школі. Один із хлопців з металургійного заводу закохується в інтелігентну дівчину, але порозумітися молодим людям виявляється зовсім непросто. Красива історія кохання розгортається на тлі весняного бездоріжжя, скромних робітничих осель і світла мартенівських печей. Саме ця простота, впізнаваність і відсутність кон’юнктури принесли фільму і його героям понад 30 мільйонів переглядів і всенародну любов.



Неочікувана фантастична комедія 1966 року від режисера “Трьох мушкетерів” і “В’язня замку Іф” Георгія Юнгвальда-Хількевича – “Формула веселки”. Стрічка не тільки критично іронізує над абсурдністю деяких ритуалів тогочасного соціального життя, але й створює канон для подальших пошуків кіностудії у жанрі фантастики, найвідомішим втіленням яких став серіал про інших двійників – “Пригоди Електроніка”. Інженер-винахідник, щоб позбутися необхідності відсиджувати час на бюрократичних нарадах, створює робота-двійника. Але механічна істота має свої погляди на світ і вони не завжди збігаються з планами її творця.



Режисер Петро Тодоровський у своїй стрічці “Воєнно-польовий роман” відходить від буквальної демонстрації війни – найбільш драматичні події і власне війну ми бачимо лише у відображеннях на обличчях і долях людей, так само як і фільми, які крутить головний герой зі своєї рубки кіномеханіка. Ця камерна історія, створена на основі реальних подій і спогадів режисера, повністю позбавлена героїзації і пафосу. “Воєнно-польовий роман” – перший і єдиний український радянський фільм, що номінувався на “Оскар”. У 1984 році стрічка потрапила і до основного конкурсу Берлінського кінофестивалю, на якому виконавиця однієї з головних ролей Інна Чурікова отримала “Срібного ведмедя” за найкращу жіночу роль. У СРСР фільм став одним із лідерів прокату – його переглянуло понад 15 млн. глядачів.



Майстерно зроблена абсурдистська комедія з елементами детективу – “Настроювач” 2004 року. Кіра Муратова у тільки їй властивій манері порушує наявні кінематографічні і мистецькі закони та перетворює сатиричну кримінальну драму на екзистенційну історію про людські стосунки та соціальні й економічні умовності. Шахрай-музикант заради коханої, яка не звикла собі ні в чому відмовляти, планує аферу. Він хоче обікрасти двох забезпечених жінок бальзаківського віку. Щоб ближче з ними познайомитися, викликати довіру і потрапити в їх будинок, обставлений дорогими речами, молодий чоловік пропонує свої послуги настроювача. Фільми Кіри Муратової вже кілька років поспіль представлені в програмі Одеського міжнародного кінофестивалю. Кіношедеври режисерки, яка пішла з життя минулого року, сміливо можна віднести до спадщини світового кіно.



Довженко-Центр – найбільший український кіноархів, що зберігає понад 5000 найменувань ігрових, документальних, анімаційних українських і закордонних фільмів. Він є єдиним членом Міжнародної федерації кіноархівів (FIAF) в Україні. Здійснює реставрацію, збереження національних фільмів, особистих архівів кіномитців, музейних фондів, наукові дослідження в галузі кінематографії, дистрибуцію та промоцію українського кіно.