середа, 2 січня 2019 р.

Може бум неформальної освіти призводити к ефекту Даннінга-Крюгера?

Криза формальної освіти чи жага нових знань? Не знаю, що призвело до масового відкриття у великих містах України сотень заходів неформальної освіти. Семінари, курси, лекції з різних галузей знань. Від архітектури до інстафотографії, від популярної механіки до політичної історії та медіа освіти. Важко порахувати яких дисциплін більше в фокусі уваги охочих до знань. В одному місті, наприклад в Одесі, здається більше гуманітарних тем, в Харкові переважають – технічні, а у Львові культурологічні. В Миколаєві збирається в середньому до 10 осіб, а в сусідній Одесі – більше 2-х дюжин…


І це триває вже добрих 5 років. В часи Майдану рух «за знаннями» посилився, він набув елементів лікування страху. З вуличного лекторію народився навіть Університет Майдану. Кожного вересня долучаються до груп неформальної освіти нові студенти. Що це?


Данина моди


Перше що приходить на ум, коли хочеш збагнути це явище – тренд. Люди займаються самоосвітою бо їм не вистачає знань з вишу. Одні шукають нову роботу, тому хочуть опанувати новий фах. Інші – давно хотіли засвоїти щось…

Треті, взагалі кинули навчання в нелюбому університеті, бо розклад не задовольняв. Хотілось вдень поспати з ранку, тому й ходять тепер вечорами по коворкінгах на лекції. У більшості вони зустрічають тих самих викладачів, що й в університетах.

Тут ми підійшли до визначення стейкхолдерів неформальної освіти серед українців. Тисячі університетських викладачів після роботи в стиглих аудиторіях вечорами підробляють в «3-їх місцях»(коворкінгах, навчальних центрах) на освітніх лекціях. Майже завжди з більш цікавим матеріалом, бо тут працюєш не за вказівками МОН, а для живих, питливих людей, які хочуть «свіженької» інформації, чи нестандартної подачі історичного чи класичного матеріалу. Ну скажіть, яка нова інформація може бути про культуру середньовічного ренесансу?! Але можна по іншому подати.

От й здається, що люди різних вікових, та освітніх щаблів зібрані одній аудиторії виконують не тільки соціальну місію, но й методичну – мимоволі формують нову освітню культуру.

Саме з культури, та екології різноманітних курсів – прірва. Здається, ще не всі відкрили для себе різне «дегенеративне» мистецтво, яке було майже 100 років під забороною. Потроху мовні (українські) курси й школи відкриваються в русифікованих містах.

Вже можна побачити в резюме молодих спеціалістів перелік курсів, які вони «взяли» к 20 рокам. Деякі кидають університет/інститут влаштовуються на роботу й далі ходять на різноманітні курси. А ще на йогу записуються, чи бігати починають.

Люди шукають себе, точніше своє місце в житті. Нічого в цьому дивного немає. Знаю декілька пар чи подружжя, які зустрілись/покохали один одного саме на освітніх курсах. Але…

Це і є мотивом цього допису! Для багатьох цей рух – неформальної освіти спотворює реальність. Та поглиблює наслідки синдрому Даннінга-Крюґера. Ще Дарвін колись сказав: «невігластво частіше дає впевненість аніж знання». Наведу приклад.

Знайома урбаністка, яка вчилась на престижному факультеті міжнародних відносин занурилась у «двіж» освіти дорослих в бібліотеці й навіть не шукала роботу за фахом. Маючи непогану англійську, тепер вона «піарить» архітектурні курси не в своєму рідному місті.

Знаю одеських медійників які бідкаються, що їх «шибка поросль» - дівчата та хлопці, які добру п’ятирічку робили цікавий контент та рахувались студентами місцевих вишів «подались» до Києва. Та ходять там вечорами до коворкінгів за знаннями. Вдень, здебільшого працюючи SMM-фахівцями, а в кадрах покриваються пилом їх дипломи юристів, вчителів, лікарів…

Тому зсув з академічного навчання до неформального неможна вже ігнорувати. Інформаційна ера вимагає від людини навчання протягом життя. Деякі, майже 2 % наших співгромадян це вже засвоїли. Але більшість поки очікує. Ви запитайте у свого лікаря, чи вчителя дітей: коли вони були на навчанні?

Тотальне відставання у технологіях, у розвитку креативних індустрій й освіті почалось не вчора… наздогнати важко, ще й тому, що після курсів та декількох семінарів, найбільш прудкі «за конкурсом» займають «цікаві» посади де… нічого не можуть зреалізувати. Чому? Бо вони самі у більшості жертви синдрому «бульбашки» чи ефекту Даннінга-Крюґера, який міленіалів майже всіх «накрив». Вчились не регулярно, хаотично кар’єри будували на «хайпі», а не фактичних досягненнях, в результаті кваліфікація – уявна (ними) а не реальна. Свої помилки не визнають, а «списують» обставинами нашого «збоченого» буття. Якщо що, можна за кордон поїхати… Від 1-го січня за Зеленського в президенти «затопили».

Маємо стан справ, коли одні продовжують ніби вчитись. Вчора він погано засвоїв функціонування ринку цінних паперів, а сьогодні – взявся налагоджувати електроні торги в державі. Можете собі уявити як зараз торги трапляються?! Кейс нажаль реальний.

Можна було б перелічувати «подвиги» інвестбанкірів які взялись за політику, чи менеджмент інфраструктури, ніби репортерів, які дотичні реформам поліції. Мені здається,, що я зрозуміло окреслив проблему. Вона також посилюється тим, що люди з недостатньою впевненістю в своїх силах, скоріш за все нікуди не спішать на навчання! І це погано. Їх значно більше! Вони бачать тотальну некомпетентність яку демонструють їх більш чисельні розкуті, чи соціально активні співгромадяни й замикаються.

Була яскрава мить 2014-15 років, коли постав український волонтерський рух в якому вимагалась проста дія й навички, а не розмови та змагання за посади. Тисячі нових облич з’явились в медіа, але в житті – ще більше. Вони хотіли бути корисними своїй державі й були йми… Керували автомобілями, робили їжу та маскувальні сітки, збирали речі та допомогу. Деякі пішли добровольцями на фронт. Когнітивні викривлення стали відвойовувати простір в мирний час, коли стали формуватись «нові» правила. Знову не за кваліфікацією, а за «доцільністю» замаскованою навичками нахабства…

Що з цим робити?


Можна поїхати звідси! Що робить багато. А можна вчитись, спілкуватись та робити висновки. Але освіту у всьому звинувачувати точно не треба.

Неформальна освіта може бути підмогою, але відмовлятись від академічної – непрактично, тому що вона накопичила багатовіковий багаж. За допомогою освіти для дорослих можна наздоганяти, поглиблювати свої знання. Непогано було б якщо консультанти з неформальної освіти могли порадити матеріал та тренерів, щоб знову не гаяти час.

В.Головченко, 
який вже 40 років вчиться.
Фото Ганни Бекташ.


Немає коментарів: