Як уникнути такої сумної перспективи та убезпечити своє подальше життя за кордоном? Говоримо про це з президенткою громадської організації «Ла Страда-Україна» Ольгою КАЛАШНИК.
- Що змушує українських жінок шукати шлюбу за кордоном?
- «Ла Страда-Україна» працює вже 20 років. Буквально від початку на нашу Національну гарячу лінію з питань попередження домашнього насильства і торгівлі людьми почали надходити дзвінки від жінок, які бажали переїхати за кордон. Це був 1997 рік, українські громадяни отримали можливість вільного пересування за межі країни. І якраз шлюб з іноземцем багато наших жінок і дівчат на той час використовували як шлях виїзду.
Причини для цього мали різні: нестабільна економічна ситуація, складний матеріальний стан. Але були й особистісні – домашнє насильство в сім’ї від чоловіків, яке підштовхувало до пошуку неординарних кроків.
Про такі випадки наша громадська організація знала безпосередньо завдяки гарячій лінії. Дзвінків з цього приводу було багато наприкінці 90-х – на початку 2000-х, а також останніми роками, коли в Україні розпочалася війна і ситуація стрімко погіршилася.
До пошуку зарубіжних чоловіків декого підштовхує й стереотип, що вони ліпші за українських. Що менше вживають алкоголю, більш забезпечені. Але цей стереотип сумнівний, і це засвідчують дзвінки від тих жінок, які вже встигли побувати у закордонному шлюбі та мають негативний досвід і від самого шлюбу, і від наслідків його розірвання.
- Хто найчастіше робить ставку на іноземців – молоді дівчата чи жінки, які вже були в шлюбі?
- Однозначно сказати не можна - до нас звертаються жінки будь-якого віку. Хоча підходять до здійснення своєї мети по-різному.
Скажімо, 18-річні дівчата добирають потенційних наречених через Інтернет. Молодь більше націлена на Європу, європейські цінності. Вони не шукають кращої долі, а прагнуть виїхати за кордон, щоб, можливо, отримати додаткову освіту, знайти гідну роботу. І саме такі наміри роблять їхній шлюб з іноземцем менш ризиковим, ніж у тих жінок, які розраховують, що вони не працюватимуть і займатимуться хатнім господарством та дітьми, а іноземний чоловік їх забезпечить. Останні забувають, що таким чином стають не лише матеріально, але й цілковито залежними від чоловіків, і тут з’являються вже певні ризики.
Тому ми радимо жінкам і дівчатам подбати про те, щоб у них був диплом про освіту. Він має бути перекладений і акредитований, щоб за ним можна було отримати роботу за кордоном. Треба мати, скажімо, водійські права, які також дозволять бути мобільною і більш вільною. Тобто не дуже важливі, на перший погляд, моменти, але вони потім допоможуть жінкам зробити своє життя кращим, самостійним.
- Чоловіки з яких країн найчастіше цікавляться українськими нареченими?
- Географія дуже широка. Але найчастіше – це США, Канада, Велика Британія та Італія.
Італія відрізняється тим, що в країні перебувають дуже багато українських заробітчан і саме жінок. Вони там асимілюються, знаходять роботу, спинаються на ноги. І знайомляться з чоловіками та створюють там сім’ї. Такий шлях є безпечнішим, ніж пошук чоловіка через Інтернет-сайти або через шлюбні агенції. Бо є можливість краще узнати потенційного нареченого, побачити, як він живе, яку має родину тощо.
- Чимало українських жінок і дівчат виходять заміж і в арабські країни.
- Багато чоловіків із арабських країн приїжджають в Україну і тут навчаються, працюють, зустрічаються з нашими дівчатами і беруть шлюб.
Зараз став популярним ще один шлях знайомства: коли жінка чи дівчина їде в арабську країну – в Єгипет, Марокко, Туніс - на відпочинок і там зустрічається з місцевим чоловіком. Приміром, він працює в її готелі. Арабські чоловіки вміють гарно залицятися, і жінка сподівається, що все її життя проходитиме на курорті. Але невдовзі виявляється, що найманий працівник має досить невеликі статки, мешкає в скромній оселі разом із батьками та з купою братів-сестер, які мають власні родини. Всі вони дотримуються певних правил життя, що незвичні нашим жінкам.
У нас був випадок, коли дзвонила жінка, що вийшла заміж в Єгипті. Вона була у розпачі, бо чоловік не дозволяв нікуди виходити без хиджабу - навіть на балкон повісити білизну. Бо якщо сусід її побачить, це означатиме, що вона якимось чином зрадила. І він її бив за це.
- Що повинні знати українські жінки, які збираються заміж за іноземців?
- Ми завжди кажемо, що насамперед їм треба проконсультуватися з юристом. Обов’язково! Інформація про країну, її традиції та культуру є у відкритому доступі, а от особливості законодавства має надати фахівець.
Приміром, яка відмінність у тому, щоб реєструвати шлюб в Україні або в країні перебування? Де народжувати дітей? Ми завжди кажемо, що краще дітей від міжнародного шлюбу все-таки народжувати в Україні, бо тоді у випадку розлучення у нашої держави буде більше підстав для повернення дитини-громадянина України на батьківщину. Бо питання, з ким залишаться діти після розлучення, є дуже болючим.
Однак, якщо жінка використовує шлюб з іноземцем як можливість імміграції, то, як правило, жінки хочуть народжувати в країні перебування задля того, щоб дитина отримала громадянство. Але тут треба вже дуже добре зважувати всі «за» і «проти».
Ми також радимо жінкам обов’язково укладати шлюбний договір.
Якщо виникають питання вже в країні перебування, то можна звертатися до жіночих громадських організацій. Серед них є такі, які спеціалізуються саме на роботі з мігрантками, і вони можуть надати безкоштовну допомогу, в тому числі, й правову, допомогу з питань реєстрації дитини або отримання якихось документів тощо.
- Чи варто довіряти Інтернету в пошуках іноземного чоловіка?
- В Інтернеті є дуже багато ресурсів для таких пошуків. Скажімо, соціальні мережі, спеціалізовані сайти знайомств, де люди розміщують свої профілі. Звичайно, інформація, яку надає про себе майбутній чоловік, ніким не відслідковується. Досить часто трапляється, що вона викривлена. Приміром, чоловік повідомляє, що не має дітей, а коли жінка приїжджає, то виявляється, що в нього двоє-троє дітей і 50% часу вони проводять саме з татком. І нова жінка використовується як домогосподарка та няня для них.
Якщо говорити про діяльність шлюбних агенцій в Україні, то вона не ліцензується і фактично не контролюється. Нема відповідних законів. «Міжнародні свахи» запевняють, що перевіряють інформацію про майбутніх наречених. Але гарантувати перевірку інформації агенції не в змозі, оскільки володіють тією, яку надає безпосередньо сам наречений.
- Чи багато українських жінок стають за кордоном жертвами торгівлі людьми?
- На жаль, шлюб з іноземцем є одним із шляхів вивозу українських жінок за кордон з метою їх подальшого продажу. Особливо це було поширене в 90-х роках. Жінка планувала шлюб, але щойно перетинала кордон, у неї забирали документи і продавали або в бордель для занять проституцією, або навіть господарям для використання на якихось сезонних роботах тощо.
Шлюб з іноземцем посідає друге місце за ризиковістю потрапити в сучасне рабство і поступається лише аферам з працевлаштуванням за кордоном. Далі ідуть такі ризикові шляхи, як виїзд на навчання, туризм, а також пропозиції про сурогатне материнство.
- Чи йдеться про торгівлю людьми, коли жінка бере шлюб з іноземцем, переїжджає до нього, а відтак перетворюється на безправну домашню рабиню?
- Ні. Випадки, коли жінка виходить заміж за іноземця, а потім її використовують як прислугу, як няню, б’ють, є домашнім насильством. Ці два злочини мають різні ознаки. У випадках, коли йдеться про домашнє насильство, відсутній елемент вербування, продажу і передачі людини. І відповідальність за покарання кривдника несе держава, де здійснювалося дане правопорушення або злочин. Україна не може мати відношення до розслідування даних правопорушень або злочинів.
Нещодавно до нас звернулися ізраїльські колеги, які повідомили, що на територію їхньої країни з Палестини втекла українська жінка з двома дітьми. Вона розповіла, що майже 20 років потерпає від домашнього насильства і вже несила терпіти. Але чоловік залишив у себе їхню найменшу дитину як заручника, знаючи, що дружина має повернутися. Ми були готові забезпечити жінку притулком, щоб вона повернулася в Україну. Та, на жаль, вона відмовилася. Вона казала: я розумію, що знущання продовжуватимуться, ніхто мені не допоможе, нікуди я звернутися не можу.
- Як наші жінки, сподіваючись заморського щастя, можуть себе убезпечити від торгівлі людьми, ще перебуваючи в Україні?
- По-перше, треба тверезо і дуже ретельно дивитися на ситуацію, на чоловіка. І знайти можливості довший час поспілкуватися з ним, краще узнати, а не мчати у закрайсвіття за місяць-два знайомства в Інтернеті.
Скажімо, представники консульських установ, які займаються видачою віз нареченим, говорять про те, що дивляться на документи, які надає жінка. Вони мають довести, що йдеться про справжні стосунки між жінкою і чоловіком, а не про фіктивний шлюб для виїзду за кордон. За словами консульських працівників, нормальним терміном для знайомства з подальшим шлюбом вони вважають щонайменше 10 місяців. І на підставі такої інформації видають візу нареченій.
Це перший момент. Не поспішати, дивитися та спілкуватися.
Другий момент, який ми завжди рекомендуємо. Не їхати першого разу одразу до чоловіка. Попервах краще запросити його до себе, познайомити з батьками. Також познайомитися з його родиною. Або зустрітися десь на нейтральній території, скажімо, на відпочинку в третій країні.
Жінка неодмінно повинна просити від чоловіка легалізовану довідку компетентного органу про те, що він не перебуває в шлюбі. А якщо був одруженим, то довідку про розлучення. Просити і не соромитися! Якщо чоловік дійсно має наміри про шлюб, то, звичайно, в його інтересах надати таку інформацію.
Жінка також має зважити, чи цікавиться чоловік її життям, її родиною, друзями, роботою, хобі тощо. Якщо йому це байдуже, навряд чи він має серйозні наміри жити разом з нею довго і щасливо.
- Хто в країні перебування може захистити українських жінок, які стали жертвами торгівлі людьми?
- Якщо йдеться про певну правову чи психологічну допомогу, про допомогу в наданні притулку, де жінка може перебути якийсь термін, перш ніж повернутися в Україну, то в цьому можуть посприяти місцеві громадські організації.
Та насамперед треба звертатися до посольств та консульств України, які мають захищати українських громадян за кордоном. Їхні телефони, адреси слід мати при собі, знати.
- А наші діаспорні організації теж можуть допомогти?
- Дуже гарне питання. Скажімо, в багатьох країнах, містах і містечках є земляцтва, які активно спілкуються. Дуже добре, якщо жінка матиме з ними контакт, це буде для неї теж підтримкою. Бо часто чоловіки-іноземці, які вдаються до домашнього насильства, впевнені, що жінка нікуди не піде, нікому не поскаржиться, що вона не має тут ні друзів, ні родичів, ні підтримки. Якщо вони знатимуть, що жінка спілкуєтеся постійно з земляками, то це буде на користь.
Володимир ДОБРОТА,
Національний прес-клуб «Українська перспектива»
Немає коментарів:
Дописати коментар