21 серпня 2018 року Федеральний окружний суд Александрії у штаті Вірджинія виніс звинувачувальний вирок Полу Манафорту — за несплату податків і банківське шахрайство. Більшість українців дізнались про існування цієї людини зовсім недавно. Менше з тим, Манафорт провів в Україні щонайменше 7 виборчих кампаній і довгий час був одним з «сірих кардиналів» української політики. Це історія Пола Манафорта в Україні. Чоловіка, який стільки часу працював на олігархів, що сам став олігархом.
Федеральний окружний суд Александрії, штат Вірджинія. На подвір’ї перед приміщенням суду десятки журналістських об’єктивів. Тут слухається резонансна у Сполучених Штатах справа — на лаві підсудних не хто‑небудь, а екс-голова штабу президента США Дональда Трампа, Пол Манафорт. Йому інкримінують фінансове шахрайство і відмивання 60 млн доларів, отриманих в Україні за лобістські послуги. Манафорт довгий час був головним політтехнологом Віктора Януковича і Партії регіонів. Він організовував виборчі стратегії, лобіював інтереси та відбілював імідж режиму Януковича на Заході. За що й отримував багатомільйонні гонорари.
Слідство відкрило перше засідання описом екстравагантних смаків Манафорта: костюмів за десятки тисяч доларів, речей зі страусової шкіри, антикварних предметів інтер’єру, елітної нерухомості у престижних районах Нью-Йорка. Мета прокурорів — показати присяжним життя за гроші, сховані на офшорних рахунках. Є жарт, що у США несплата податків — гірша за вбивство, тому можливий термін ув’язнення за 18-ма пунктами звинувачення склав 305 років. Масла у вогонь підливала й неілюзорність покарання, оскільки компаньйон і «права рука» Манафорта, Рік Гейтс, який теж є звинувачуваним по цій справі, визнав свою провину у злочинах. Він почав співпрацювати зі слідством, аби зменшити власний термін. Цікава деталь. Манафорту платили так багато, що Гейтс потроху крав у свого боса — а той навіть не помічав.
Перш ніж почати роботу в Україні, Пол Манафорт встиг зробити собі ім’я у Штатах. Він почав кар’єру в молодіжному крилі Республіканської партії. Згодом став політтехнологом на кількох виборчих кампаніях у США в 70—80-х роках. Робота у виборчих штабах та широке коло зв’язків в політиці вилились у співзаснування лобістської фірми «Black, Manafort, Stone and Kelly». Очільники компанії, крім лобіювання, поступово знайшли свою специфічну нішу — відбілювання репутації диктаторських режимів. Філіппіни, Ангола, Домініканська республіка, Сомалі, Кенія, Нігерія. Компанія навіть потрапила у наукове дослідження «The Torturers’ Lobby, 1992» («Лобі катів»), як одна з п’яти організацій, що підтримують зловживання правами людини по всьому світу.
І якщо у 80-х найбагатшими клієнтами міжнародних лобістів були диктатори або торговці зброєю, то на зламі тисячоліть їх потіснили олігархи з пострадянських країн. По-перше — це нові обличчя з сумнівно отриманими статками, яким потрібно було зайняти місце серед світової еліти. По-друге, олігархічний бізнес неможливий без контролю над прийняттям рішень у своїй державі. А саме на початку 2000-х у Східній Європі, точніше, Грузії та Україні, зіткнулись з явищем демократичних революцій.
Невідомо, коли точно Манафорт переключив свою увагу на наш регіон. Стосовно витоків цих знайомств залишається лише чекати мемуарів з деталями підкилимних ігор. Але прихід Манафорта в Україну західні журналістські розслідування пов’язують з двома іменами. Перше — Олег Дерипаска, російський алюмінієвий магнат, який вже працював з Манафортом і міг порадити його Рінату Ахметову. (Згодом у Дерипаски та Манафорта виник конфлікт, олігарх звинувачував лобіста у крадіжці своїх мільйонів).
Друге ім’я — сам український олігарх Рінат Ахметов, який наймав Манафорта і його фірму для своєї промислової групи «СКМ». У 2005 році Манафорт став політтехнологом Партії регіонів, почавши готувати її до парламентських виборів після Помаранчевої революції і фіаско лідера партії, Віктора Януковича. За іншою версією, Манафорта в паніці найняли ще за кілька тижнів перед третім туром, але тоді він вплинути на результат вже не міг.
У листуванні Манафорта (частина якого оприлюднена у матеріалах слідства) найдавнішим документом є звіт по політичній ситуації в Україні, надісланий Рінату Ахметову 9 червня 2005 року. З підготовки цього звіту і розпочалася робота на Партію регіонів. На 35 сторінках документу подані причини перемоги Ющенка на виборах 2004 року, пріоритети електорату, сподівання виборців, перспективи партій і їхніх лідерів, описано проблеми партійного менеджменту, запропонована стратегія для виборів 2006 року і, нарешті, варіанти можливих коаліцій після виборів. Непогано, як для пари місяців роботи у новій країні, чи не так?
Деталізовані соцопитування показали оптимістичні налаштування і повну підтримку післяреволюційної влади більшістю населення. Водночас, Манафорт побачив у цьому можливості: «Віра, що країна рухається у правильному напрямку, поєднується зі сподіванням, що життя в Україні в найближчі 6 місяців стане кращим, і що це відобразиться на кожному. Ці сподівання — фундамент політичної стратегії, яку ми будемо розвивати. Суспільству потрібні мікроекономічні досягнення. Воно не сприймає макроекономічні цілі, такі як реприватизація й оновлена фіскальна політика. Ми маємо показати прагнення реформ, але таких, які мотивують публіку — більших зарплат і робочих місць».
Водночас, Манафорт назвав ситуацію всередині самої Партії регіонів «організаційним безладом» і «станом ерозії». «Основа розвитку партії — у патронажі й здатності розподіляти вплив і ресурси. Можливість надавати прихильникам посади з офісів губернаторів зникла після поразки на президентських виборах, більшість тактичних прихильників відсіялась… ми маємо вибудувати нову структуру до виборів 2006 року».
Той самий звіт, написаний у 2005 році для Ріната Ахметова (PDF, 3MB)
Головною несподіванкою стала рекомендація негайно замінити Віктора Януковича іншим кандидатом на посаді лідера Партії регіонів. На тлі того, що вибори в Україні надзвичайно залежні від іміджу лідерів, він мав занадто погану репутацію. Невідомо, чи обговорювалась серйозно така заміна спонсорами «регіоналів», але Янукович все ж лишився на своєму місці.
Сторінка №2 зі звіту Манафорта. Рекомендації та пропозиція заміни лідера партії, яка ще декілька разів буде озвучена у цьому документі
Переклад: Реорганізація партії має початися з заміни лідера партії. Програма заміни та вибору нового лідера партії має розпочатися негайно. Спосіб, у який відбудеться заміна лідера, так само критично важливий, як і репутація спадкоємця. Кандидат має бути з півдня або південно-східного регіону і, в ідеалі, повинен мати мінімальну асоціацію з попередньою владою.
Політконсультант зі США не афішувався громадськості і був ледь не міфічною фігурою. Згадки про нього в українських ЗМІ почали з’являтись лише незадовго до парламентських виборів 2006 року. Тільки у 2007 році на «Українській правді» вийшло розслідування «Американські технологи на службі у Януковича». У ньому йшлося про заміну старих російських політтехнологів на американського консультанта. До речі, спочатку Янукович був, м’яко кажучи, не в захваті від Манафорта — втім, це не дивно, якщо врахувати документи, у яких лідера ПР пропонували замінити.
Менше з тим, Манафорт, знаходячись у тіні, привів Партію регіонів до перемоги на парламентських виборах 2006 року з результатом 32% (за рік до того підтримка була на рівні 15—16%).
Ситуація повторилася на позачергових виборах 2007 року. Тоді «регіонали» взяли вже понад 35% голосів і сформували більшість у парламенті. Судячи з успішності стратегії, йому вдалося зрозуміти ситуацію в Україні й використати її на свою користь.
Саме Манафорт і його люди продумували агітаційну кампанію. Нагнітання суперечностей між «сходом» та «заходом» і гра на невиправданих сподіваннях населення стали фундаментом їхньої стратегії. Тим більше, що розписували цю стратегію вихідці зі Сполучених Штатів, де в другій половині XX сторіччя застосовувались такі самі методи, тільки з поляризацією на «північ» і «південь».
Так Манафорт вклав свою значну лепту у знищення результатів Помаранчевої революції. Адже тріумф на парламентських виборах дозволяв регіоналам всіляко гальмувати реформи і ставив президента Ющенка у важке політичне становище. З цього «відродження регіонів» почався їхній шлях до повного захоплення влади, який закінчився розстрілами на Майдані. Кров Небесної Сотні є і на руках Манафорта.
Ключові теми для висвітлення обиралися на основі соціологічних опитувань та поточних обставин. Розпалювання мовного питання, критика планів вступу до НАТО і питання пенсій/соціальних виплат стали тоді основними трендами виборів. Акцент робився ще й на протиставленні діям влади — «регіонали» займали принципово протилежну позицію у кожному з питань, щоб мобілізувати невдоволений електорат. Згодом така критика заради критики стала частиною української політичної традиції. Сам Манафорт писав промови для головних осіб партії, а його команда допомагала організовувати помпезний з’їзд наприкінці 2005 року.
Ілюстрацією використаних політичних технологій є «Посібник активіста», виданий командою Манафорта. Видання містить основний гайдлайн агітації, основи пропаганди, тактичні методи та прийоми агітації, настанови з підготовки регіональних осередків до дня виборів та багато іншого.
Зміст «Посібника активіста Партії регіонів». Наклад — 500 примірників. Деякі пункти не планувалось перекладати з англійської мови.
Ще одним завданням стала реорганізація структури партії — після виборів 2004 року «регіонали» стали опозицією, тому втратили суттєву частину адмінресурсу, який використовували при проведенні виборчих кампаній. Довелося посилювати місцеві осередки — на них переклали завдання з координації виборчого процесу. В одному з оприлюднених листувань Манафорту на затвердження надіслали список потенційних регіональних менеджерів. Вони мали організовувати роботу в ключових областях і координувати її з «центром».
Децентралізація у Партії регіонів. Завдання і список регіональних менеджерів. Зарплатня від 3000 доларів + добові
Несподівано хороший результат виборчих кампаній приніс Манафорту абсолютну довіру замовників і продовження співпраці на президентські та місцеві вибори 2010 року. Варто зазначити, що виплачені гонорари за період 2005-2007 залишаються таємницею, бо не зазначені ні в матеріалах слідства, ні в «чорній бухгалтерії Партії регіонів» (в ній дані починаються з 2007 року).
Водночас, почалося покращення іміджу самого Віктора Януковича. У розслідуваннівидання «The Atlantic»> цитуються слова Андреаса Ослунда: «Манафорт був з Януковичем одного зросту і статури. Він навчив Януковича носити такі самі костюми як і він сам. Зачісувати волосся назад, як він це робить. Янукович був дерев’яним на публіці, тому його довелося вчити посміхатися і вести розмови. Манафорт робив це «з заднього сидіння», тихо й елегантно».
Манафорт і Янукович. Знайдіть 10 відмінностей
Поступово виробився новий образ Януковича — хоч і не харизматичного, але ділового і наполегливого лідера, який «наведе порядок» і стане прагматичною альтернативою «помаранчевим революціонерам».
Зазнала змін і медіа-риторика Партії регіонів. Протиставлення владі звузилось до висвітлення її некомпетентності. У партійній програмі починаючи з 2009 року декларувались традиційність, центризм та економічні звершення. Зовнішньополітичний вектор став біполярним — Україна показувалась «хорошим телятком», яке може брати максимум як від Заходу, так і від Росії. Такий підхід дозволив залучити значно більше виборців, а не обмежуватись проросійськи налаштованим електоратом.
Один з оприлюднених у листуванні Манафорта листів стосується тактики проведення медіакампанії на останньому тижні перед президентськими виборами 2010 року.
В дуелі другого туру між Януковичем і Тимошенко Манафорт планував використати стратегію супротивниці проти неї ж самої: «Вся кампанія Тимошенко базується на тематиці майбутнього. Це точка, навколо якої ми розіграємо наші ідеї. Ми не дамо виборцям прийняти фокус на майбутньому і її планах. Треба привернути увагу до останніх 5 років і того, що вона вже зробила… вона не може змінити уряд, бо сама створила те, що потребує змін… ключ стратегії — у зміні погляду виборців, вони мають голосувати, спираючись на свої страхи, а не на свої надії. Тоді ми переможемо».
Цей одночасно цинічний і ефективний підхід виявився вдалим. Після офіційного оголошення Януковича переможцем на пошті Манафорта з’явилася пара листувань. Перше — з темою «Прекрасна робота» — стосувалося взаємних подяк власній команді. Друге листування — з Януковичем, з темою «Бонуси» і «вдячністю за неочікувану щедрість».
Сторінка 16 переліку додатків у справі Манафорта. №355 і 356 листи до Януковича з деталями персональних бонусів
Відтоді зв’язок Манафорта з Януковичем перетворився з чисто ділового на товариський — з сумісними походами в баню і грою в теніс. Діяльність Манафорта в Україні ще більше активізувалась. Він почав займатись не лише виборчими кампаніями, а й буденними політичними справами. Його команда писала промови та заготовки відповідей на запитання журналістів, до Януковича надсилалися щоквартальні звіти про політичну ситуацію в Україні та США.
Навіть піар-кампанія чемпіонату Євро-2012 координувалася людьми Манафорта. Рік Гейтс, один з ключових членів цієї команди, хизувався групі американських лобістів, що Манафорт «має свою людину в кожному міністерстві в Україні».
Навіть коли Янукович поступово почав відрізати себе від радників і ставати все більш закритим у прийнятті рішень, до слів Манафорта він продовжував дослухатись. Франклін Фоер, якого цитує судовий репортер The Atlantic, наводить випадок, коли міністр закордонних справ України звертався до Манафорта, щоб передати повідомлення Януковичу і висловити свої аргументи стосовно зовнішньої політики.
Американське слідство описало і схему виплати грошей. За даними розслідування, Манафорт розписував ідею чергового проекту і запитував на нього фінансування. Цю суму погоджував Янукович і надсилав голову свого штабу до наближених олігархів, щоб ті «скинулись» на оплату послуг Манафорта.
Прокурори з США стверджують, що з 2010 по 2014 рік Манафорт отримав від Януковича понад 60 мільйонів доларів за свої послуги. І хоча лобістська робота на інші держави не вважається злочином в США, її потрібно попередньо реєструвати у спеціальному відділі Міністерства Юстиції. Більше того, необхідно сплачувати суттєві податки з такого доходу. Ні того, ні іншого Манафорт не робив. Натомість було створено 15 офшорних рахунків, на які переказували кошти з України, і 2 фірми-посередники.
Для Манафорта Україна стала своєрідним клондайком. За свою звичку жити розкішно і напоказ він отримав серед друзів прізвисько «граф Монте-Крісто», пише журналіст The Washington Post Марк Фішер у матеріалі «Inside the Manafort money machine». 849 тисяч доларів витрат лише в одному магазині чоловічого одягу, 655 тисяч доларів на озеленення будинку, сам будинок куплений за готівку — всі ці витрати потім фігуруватимуть в обвинувачувальному висновку слідства.
І хоча роллю Манафорта в Україні було робити режим Януковича максимально ефективним, до порад тодішній президент України не завжди дослухався. У матеріалі BBC Україна від 2016 року «Піарник Пол Манафорт: між Януковичем та Трампом», в якому колишні члени Партії регіонів розповідають про свій досвід роботи з американським лобістом, Ганна Герман стверджує, що Манафорт вважав ув’язнення Юлії Тимошенко помилкою. Хоча це не завадило підкуповувати європейських політиків для формування позитивного іміджу українського керівництва після ув’язнення Тимошенко.
Врешті решт, події Революції гідності призвели до втечі Януковича в Росію. Для Манафорта це мало катастрофічні наслідки. Він не відмовився від свого способу життя і вже за рік витратив рештки коштів. У зламаній хакерами переписці його дочок, Джесс і Андреа нарікають на постійні відрядження батька по світу у пошуках нових клієнтів.
На деякий час Манафорт повернувся до справ в Україні, погодившись на пропозицію реорганізувати Партію регіонів для позачергових виборів 2014 року. Один з документів слідства, датований вереснем 2014, є планом створення «Опозиційного блоку». Документ містить усю стратегію кампанії нової партії, етапи, ролі, ключові меседжі.
Концепція кампанії Опоблоку від Манафорта у 2014 році: основою стратегії стала гра на вакуумі в південно-східних регіонах України та несприйнятті там нового уряду. Новостворений «Опозиційний блок» і назвою, і гаслами мав створити рамки вибору «або ми, або цей уряд». Кампанія мала проводитись у чотири етапи (кожен тривалістю всього два-три тижні):
1. (5—21 вересня) Анонс «Опоблоку» — об’єднання партійних і неурядових організацій як голосу південного сходу у Києві.
2. (22 вересня — 5 жовтня) Створення структур у кожній області, побудова медіа-кампанії на основі фокус-груп.
3. (6—20 жовтня) Медіа-кампанія з акцентом на програмі завершення війни через домовленості та необхідності початку політичних реформ (антикорупційних, економічних, судових, виборчих, тощо). Фокус на тому, що «Опоблок» має бути невід’ємною частиною нової Верховної Ради.
4. (21—24 жовтня) Представлення себе як єдиної альтернативи «урядовому блоку» на південному сході. Фокус на невдачах «урядового блоку».
Стратегія створення «Опозиційного блоку» та проведення його виборчої кампанії. Автор — Пол Манафорт (PDF, 300KB)
9 вересня 2014 року з’їзд залишків «регіоналів» на круглому столі у Києві анонсував меморандум зі створення «Опозиційного блоку», в повній відповідності зі стратегією Манафорта. І їм вдалося пройти у парламент.
Проте така одноразова кампанія лише відтермінувала фінансовий крах, і вже у 2015 році Манафорт заліз у борги, отримавши 15 мільйонів доларів під заставу своєї нерухомості. Новий виток кар’єри могла дати тільки по-справжньому масштабна посада. Тому Манафорт звернувся до кандидата від Республіканської партії США Дональда Трампа з пропозицією безкоштовно (!) очолити його виборчу кампанію. Трамп погодився.
Вже будучи лідером штабу республіканців, Манафорт, користуючись посадою, отримав банківські позики на 16 мільйонів доларів. Влітку 2016 року, після скандалу з оприлюдненням тіньових платежів за роботу в Україні, Манафорт подав у відставку.
Після розголосу втручання Росії у вибори президента США, Міністерство юстиції Сполучених Штатів призначило спеціального прокурора Роберта Мюллера для розслідування можливої змови керівництва передвиборного штабу Трампа з російськими спецслужбами. Слідство завело на Манафорта дві справи: перша — про фінансові махінації та несплату податків, друга — про порушення законів з реєстрації іноземних агентів.
Присяжні вже винесли вирок по першій справі: «винен» по 8 пунктах звинувачення з 18. Слухання другої справи мають початися вже у вересні. Хоча обидва розслідування стосуються персональних махінацій Манафорта і є побічними у пошуку «російського сліду», головною інтригою лишаються факти, які Манафорт може знати. Ці факти йому обов’язково запропонують розкрити, аби зменшити термін ув’язнення. А нам лишається лише чекати, що у в’язниці Манафорт напише мемуари, з яких ми дізнаємося багато цікавого.
Стаття підготовлена на основі судових матеріалів і репортажів із суду американських ЗМІ.
Судові історії досліджував: Дмитро Бобиренко (http://texty.org.ua)
Немає коментарів:
Дописати коментар