У Росії є ціла низка інформаційних прийомів для зміщення уваги з війни — тобто, життєво-небезпечної проблеми, — на другорядні. А отже, запущені в український інформаційний простір, ці прийоми працюють і на зниження мобілізаційно-оборонної спроможності українців. Базуючись на досвіді попередніх років війни, наважуся зробити прогноз, як діятиме російська пропаганда в найближчому майбутньому, які повідомлення проштовхуватиме.
Віталій Овчаренко, журналіст, доброволець АТО
Як і дотепер, росіянам і далі свідомо чи несвідомо допомагатимуть окремі політологи, експерти, активісти, журналісти та інші агенти впливу. Ті, що свідомо, — за гроші чи ідею «русского мира». Ті ж, що несвідомо, вірять у частину нижче наведених тез, виконуючи роль «корисних дурнів».
Прогноз базується здебільшого на власних спостереженнях, адже декотрі з наведених нижче етапів деморалізації українського суспільства вже розпочались. Я не зачіпатиму давно відомі та вже навіть смішні російські меми на кшталт: «війна олігархів», «кривава хунта», «України більше немає» тощо.
Поговоримо про відносно нові російські інформаційні розробки, які зараз або тільки починають обкатуватись, або ж, за моїм прогнозом, запустять у найближчому майбутньому.
Росіяни, їхні агенти впливу та «корисні дурні» (далі у тексті — Вони) зосередяться на таких етапах:
1. Спочатку Вони якнайчастіше вживатимуть у публічному дискурсі слово «мир».Адже хто проти миру, той за війну. А хто ж за війну? Вони, звісно, замовчуватимуть, який саме «мир» бачать. Бо Україні абсолютно нецікавий мир, який нав’язує Росія і «русский мир». Їхні ЗМІ постійно наголошуватимуть, що від війни страждають мирні люди, й «усі хочуть миру». Замовчуючи, безумовно, чому ж саме розпочалась війна, і хто саме її розпочав та постійно підживлює.
Тези: «люди хотят мира», «хватит воевать», «страдают мирные люди», «по телевизору одни военные»... і таке інше.
Мета: змінити контекст сприйняття з необхідності тотальної оборонної війни до так званого миру.
Звісно, війна це — погано, а мир — це добре. Але в нинішніх умовах і реаліях мир, який пропонує Росія, — це самовбивство незалежної української держави і сотень тисяч українців. А війна — це засіб зберегти нашу Державність і Державу.
2. Далі Вони нароблять купу громадських «переселенських» організацій, щоб сформувати так званий «голос Донбасу». Масовано заходитимуть у громадські ради відповідних міністерств (як, наприклад, зараз у ситуації з Міністерством тимчасово окупованих територій, де до громадської ради увійшла низка дуже сумнівних громадських організацій, які або з’явились нещодавно, або взагалі не мають відношення до проблематики Донеччини та Луганщини).
(Такий «голос» також важливий і для ймовірного залучення й перерозподілу європейських коштів на відновлення Донбасу — два зайці одним пострілом).
Контрольований із Росії «голос Донбасу» відрізнятиметься від справжнього голосу українського Донбасу, який сформувався і викристалізувався на Донецькому й Луганському ЄвроМайданах, і який виніс основний тягар мітингів за Україну на початку російської окупації.
Звісно, цей Їхній «голос Донбасу» — це не той голос, який каже про необхідність оборони та необхідність покарання зрадників України.
Тези: «нас дискриминируют», «нас угнетают», «украинское общество милитаризованно», «нам все-таки навязывают историю с Запада», «Украине нужно мощное антивоенное движение».
Мета: зробити окрему ідентифікацію «переселенець», щоб ті, хто переїхав, не розчинялись у загальноукраїнському контексті. Посіяти сумнів: «можливо, Україна реально когось на Донбасі дискримінувала?», сіяти протистояння між Заходом і Сходом.
Переїзд великої маси людей (ідеться про переселенців з окупованої території) не може пройти абсолютно гладко. І зайве роздмухування кожної незначної конфліктної ситуації не грає на користь нікому з громадян України. Проте, кожна така ситуація радо підіймається і буде підійматись як росіянами, так і нашими «корисними».
3. Далі Вони наголосять на стандартах BBC. На мою думку, стандарти BBC в Україні — це коли медіа, яке їх застосовує, бере участь у російській інформаційній кампанії. Давати місце в українському медіа-просторі відкритій російській пропаганді (згадаймо ефіри про «секретні тюрми СБУ») — це не просто злочинно, це — самовбивчо. Адже цілком природно, що для громадян України, які не розбираються у всіх тонкощах, рівень довіри до хай і навіть не найпопулярнішого, але українського ЗМІ вищий, ніж до російського. Повторюсь, надавати майданчик російській пропаганді — це самовбивчий та деморалізаційний крок.
Усіх журналістів, які не ведуться та ОБСЄшні тренінги про «іншу сторону» та стандарти BBC, вони обізвуть «непрофесіоналами» і виштовхуватимуть із професії. Введуть дивний поняттєвий апарат на кшталт: «линия соприкосновения», а не лінія фронту, «кризис на Востоке», а не війна, «две стороны конфликта» — наче йдеться про якийсь відсторонений конфлікт десь не в Україні.
Через Їхні ЗМІ постійно наголошуватиметься на так званій небезпеці (чому?) мілітаризації суспільства. У закликах до українізації почнуть наголошувати на радикалізмі.
Тези: «стандарти BBC — это профессионализм, а кто им не следует — тот пропагандист войны и вышиватник», «нужно услышать и другую сторону событий (війну вони не називають війною) на Востоке Украины», «посмотрите, сколько вокруг радикалов-милитаристов», «ха-ха, патриоты все никак не наиграются в войну».
Мета: зробити російську пропаганду цілком легальною в українському інформаційному просторі. Посіяти сумніви у журналістів: «а чи не забагато ми показуємо військових?...».
Вони проводитимуть дослідження, які покажуть, що військових на ТБ більше, ніж цивільних, і це почне вважатися проблемою. Виникне думка, що зменшення кількості військових на ТБ призводитиме до так званої деескалації.
4. Окремо слід виділити протидію зовнішньому та показному патріотизму, який зріс після Революції Гідності. Власне, на будь-який показний елемент патріотизму, наприклад, на вимогу спілкуватись українською у закладах харчування, навішуватимуть ярлик «вышиватник».
Тези: «вышиватник», «забагато патріотизму».
Мета: показати патріотів як неадекватних осіб, які «неконструктивні» і лише зациклені на національних чи патріотичних питаннях.
5. Робитимуть купу фальшивих соціологічних опитувань. Правильно поставлені питання даватимуть заздалегідь визначений результат.
Нещодавно одна з громадських організацій зі Сходу опублікувала дослідження, де респондентів запитували, чи погоджуються вони, що в разі повернення до України окупованих територій вчителям треба зберегти їхні робочі місця. Звісно, згідно з тим «опитуванням» більшість українців висловилися за збереження вчителям їхніх робочих місць на окупованій території.
Чи так само відповіли б українці, якщо конкретизувати питання: чи погоджуєтеся ви, що в українських школах мають викладати вчителі, які проводили «референдум» та займались пропагандистською роботою на користь російських окупаційних військ? Сумніваюсь, що результат був би ідентичним.
Мета: метод легітимізації необхідних їм тез.
Під будь-яку тезу — окреме соцопитування. Воно буде легітимізувати тези й надавати в ефірах модних політичних ток-шоу «беззаперечний» доказ того, що так нібито думають українці.
6. При обговоренні покарання для російських колабораціоністів будуть учиняти істерики й перекручувати суть. Кожна згадка, що ті, хто порушив закон і пішов проти держави, повинен понести покарання, подаватиметься як травмоване бажання помститись. Відчуваєте різницю? Будуть проводитись недоречні спекуляції та порівняння з СССР.
Тези: «покарання не на часі», «карати колабораціоністів — це радянська практика», «у них не було вибору, і тому вони працювали на росіян».
Мета: сприяти тому, щоб громадяни України сумнівались у необхідності недопуску до державних та державотворчих посад людей, які працювали на російського ворога.
(Не забувайте згаданий вище ручний «голос Донбасу», який, звісно ж, буде проти покарань для російських посіпак.)
Активно насаджуватиметься думка, що абсолютно всі, хто працював із росіянами, просто не мали вибору. Погодимось: не без цього, проте далеко не всі 100% йшли на співпрацю від безвиході. І покарання не є помстою. Це є актом Закону щодо порушників.
І, мабуть, найголовніше.
7. Вони почнуть казати, що для миру треба піти на поступки й по Мінських домовленостях — треба провести на окупованій території вибори (...бо це, будуть наголошувати Вони, принесе «мир» — вище вже згадано про це).
І, відповідно, у разі можливої реінтеграції чи то визволення окупованих Росією територій, Вони будуть казати, що треба зберегти частину управлінців (так-так, російських колабораціоністів) на місцях.
Бо (тези): «...управлінці (себто колабораціоністи) на місцях краще розуміють місцеві проблеми», «навіщо знову збурювати суспільство», «там (себто в окупації) вже склалась своя система управління», «навіщо ворошити минуле», «так, він (управлінець-колабораціоніст) не патріот-вишиватник, але він професіонал».
Мета: легітимізувати й просунути в державні органи української влади на звільнених територіях людей, які працювали (не просто співпрацювали, а саме працювали) на російський окупаційний режим.
Будуть розказуватись історії місцевих управлінців, які пішли на службу до росіян і в яких «не було вибору», але «вони не дали впасти регіону» і таке інше.
Ці місцеві управлінці-колабораціоністи, насаджені російською зброєю, за Їхнім планом і повинні стати узаконеними керівниками Донеччини та Луганщини після війни.
Звісно, наведеними вище прикладами і ймовірними сценаріями росіяни не обмежаться. Вони будуть долучати нові можливості й нові сили у своєму бажанні скорити Україну. Арсенал росіяни постійно оновлюватимуть і трансформовуватимуть.
Тож тримаймо критичне мислення непохитним, телевізор вимкненим, а автомат начищеним!
texty.org.ua
Немає коментарів:
Дописати коментар