Всі медіа нашого сьогодення не дуже якісно були підготовлені до висвітлення саме військового конфлікту. В Україні було півтора десятка журналістів, які мали бойовий досвід в міротворчих місіях, можливо ще залишалось 2-3 персони, які стрінгерами були на конфліктах 90-х (Грузія, Молдова). І все...
Ескалація конфлікта в Донецькій, Луганській областях навесні-влітку 2014-го року затребувала вчитись на марші. Не обійшлось без помилок, а часом й втрат. Пропаганда, яку "розгоняла" Москва та її посіпаки стверджувала що нова влада в Києві військовими діями примушує російськомовних громадян "полюбити Україну". Великій запит був на оперативну інформацію з зони конфлікту. Але не тільки військову, так би мовити, а й соціальну чи гуманітарну. Українські медіа відряджали своїх не завжди гарно підготовлених репортерів в зону конфлікту. При тому, що небеспека ескалації конфлікта зберігалася.
І що вони робили в своїх матеріалах?
Про це, й багато про стереотипи, лексіку й акценти говорили на семінарі АУП "Журналістика конфліктів: стереотипи, лексіка, акценти" у Дніпрі.
Кожне видання чи канал намагались висвітлювати причини конфлікту. Потім зявились портрети особистостей війни. Час від часу журналістів запрошували у свідки від чого взагалі то треба утримуватись.
Коментарії від діючих осіб, а особливо тилових, чи як кажуть в нас: диваних діячів, рясніли по всьому медійному полю. Стали формуватись стереотипи про учасників конфлікту, а с ними й лексіка - маркер: свій-чужий. Багато з цих слів відійшли, але деякі "залишаються" у мові. Взагалі, така лексіка працювала на примітивізацію читача, глядача. У причинах конфлікта, а тим паче у подальшому сценарії копирсатись не спонукали вітчизняні медіа.
Вивчили роль не комбатанта (без зброї) - журналіста на войні, але малеча раз за разом робили фото зі зброєю. Які доречі, потім ставали компроментуючими. До позитиву можно віднести більш уважну роботу з фактами. А поява військових (чудернацьких) експертів - до відвертих проколів. Взагалі, такої кількості журналістів, які опинились та відносно відсторонено висвітлювали військовий конфлікт, як в Україні в Європі ніде більше немає. Це - факт!
І всі ці різні люди намагались "розплутати" хоча б один-єдиний вузлик цього конфлікту. Практика свідчить, що зміни в збройних силах почались впершу чегу під впливом інформування громадян, про стан військової справи, а не з доброї волі генералів. Тобто, українські медіа, які відносно незалежно висвітлювали перебіг військового конфлікту на Сході України, привернули увагу політиків, закондодавців й всього народу, партнерів на Заході на важливість змін у військовій справі. Якщо порівняти цей факт з режимом "інформаційного карантину", який застосовувала РФ в Чечні у 90-ті, то стає зрозумілим, що наша "зброя" у відкритості, та більш дієвої реакції на критику. Ну а толіка помилок у висвітленні конфлікту весь час зменшувалась. Досвід приводив к більш грунтовним чим інформаціїя, матеріалам. Хоча, якщо порахувати, скільки уроків з контрпропаганди засвоїв опонент суверенной України, стає зрозумілим, що ера військових мемуарів не на часі. Конфлікт перейшов у наступну фазу, у відносинах між його акторами потреба в сучасних аргументах. А комунікувати їх давно потрібно без кремлівських посередників.
С.Лиманов.
Немає коментарів:
Дописати коментар