Суть проекту
Nord Stream 2 належить до переліку так званих обхідних проектів, які російська сторона реалізує відповідно до своєї енергетичної стратегії, затвердженої ще у 2003 році. Одна зі стратегічних цілей – це створення безтранзитних газових систем в обхід транзитних країн. Це стосується не лише України, а й інших країн. Зазвичай газова дорога з Сибіру до Європи пролягала через території України та колишньої Чехословаччини. Такою вона зберігається і донині, тому ми й говоримо про традиційний для постачання газу в Європу україно-словацький маршрут. Росія ж прагне нівелювати транзит через Україну. Мовляв, Україна має транзитну монополію, хоча це не так. Це відповідало реаліям в 90-х роках, але в міру того, як Росія будувала нові газопроводи, ця реальність змінювалась, і від транзитної монополії України нічого не залишилось.
У 2016 році через українську газотранспортну систему до ЄС надходило 46% всього газу, який Росія експортувала до Європи, а в 90-х роках це були 100%. Згодом, у 1999 році, Росія збудувала газову гілку Ямал-Європа. Потім запрацювали Blue Stream (2003) та Nord Stream (2011). Саме тому жодної транзитної монополії Україна не має. Навпаки, сьогодні маршрути диверсифіковані, забезпечення Європи газом зі сходу збалансоване. Разом із тим, зберігається стовідсоткова монополія постачальника, і з появою Nord Stream 2 ця монополія лише посилиться.
Загрози для України
Якщо транзит через Україну припинять, ми втратимо від 2 до 3 мільярдів доларів щорічного доходу. Російський газ перетворюється в товар для Європи лише за допомогою української газотранспортної системи. І німецька згода на реалізацію Nord Stream 2 допомагає Росії зміцнювати своє інфраструктурне положення та підриває економіку України. 2-3 мільярди нас не збанкрутують, але це буде відчутний удар.
Отже, маємо дивну арифметику. ЄС надає нам різноманітну фінансову допомогу, і Німеччина – найбільший донор. Німецька фінансова допомога Україні щорічно становить близько 110 мільйонів євро. Водночас, завдяки німецькій політиці у енергетичній сфері, ми можемо втрачати від 2 до 3 мільярдів доларів на рік. Постає питання: що це за партнерство з ЄС, коли ЄС не може зупинити реалізацію цього антиукраїнського та антиєвропейського проекту, а натомість дозволяє групі приватних компаній диктувати політику.
Ще одна наша проблема: що далі робити з нашою газотранспортною системою, потужності якої стануть непотрібні після пуску Nord Stream 2. Відома позиція німецького уряду, що транзит через Україну має бути збережено. Газпром, з огляду на це, «щедро» обіцяє залишити 10-15 млрд кубів. Однак решта потужностей газотранспортної системи в такому випадку стає непотрібною і постає питання, що з ними робити далі. Коли йде певний обсяг транзиту, виконують відповідні роботи. Але коли транзиту не буде, хто платитиме за утримання системи?
Окрім того, Україна бачить, що ЄС так чи інакше своїми діями (а точніше бездіяльністю) порушує 274 статтю Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС, яка передбачає взаємні консультації сторін з приводу перспективних проектів та програм розвитку енергетичної інфраструктури та використання можливостей сторін для забезпечення своїх енергетичних потреб. Україна залучає такі можливості своїх сусідів для реверсного постачання газу. Європі потрібні додаткові транзитні потужності? Насправді ні, є вільні потужності української газотранспортної системи, які приблизно дорівнюють запланованій потужності Nord Stream 2. У нас потужність – 142 млрд кубометрів. У 2017 році через українську ГТС було транзитовано 93,3 млрд кубів, отже маємо майже 50 млрд кубометрів резерву. Логіка Брюсселю мала би бути така: спершу завантажити українську газотранспортну систему, а якщо буде дефіцит і попит на газ у ЄС зростатиме, тоді дати зелене світло будівництву Nord Stream 2.
Загрози для ЄС
У випадку зникнення України як транзитної ланки, а також якщо Росія реалізує Турецький потік (а це станеться швидше за Nord Stream 2) буде встановлена стовідсоткова монополія транзиту газу до Європи, адже всі газопроводи перебуватимуть у руках Газпрому. Цю небезпеку недооцінюють в ЄС та в Німеччині — вони допомагають Росії вибудовувати та зміцнювати як монополію постачальника, так і газотранспортну монополію. В цьому загроза: коли все в одних руках, є ризики зловживань. Росія зможе відключати від постачання газу ті чи інші країни. Або ж покарає чи заохотить, маніпулюючи ціною.
Зараз Росія намагається грати на зниження ціни, щоб збільшити частку європейського газового ринку. Німецькі експерти часто висловлюють захоплення “найдешевшим газом” від Газпрому. Але для України, Польщі та країн Балтії це не так. Для сучасної путінської Росії ті речі, які мали би бути інструментами бізнесу — газ, газова інфраструктура — є інструментами гібридної війни. Разом із експортом газу здійснюєть експорт корупції, лобіювання певних інтересів.
Є багато альтернатив російському трубопроводу. Польща хоче отримувати більше норвезького газу і запропонувала відповідний проект. Однак особливого ентузіазму з цього приводу немає, хоча такий проект посилює диверсифікацію, а Норвегія —давній та перевірений постачальник газу. Ситуація із Nord Stream 2 несе конфлікт всередині ЄС між Німеччиною, Австрією, Францією з одного боку, та рештою країн-членів — з іншого.
У міру того, як Росія досягатиме все більш домінантних позицій у поставках газу, вона намагатиметься вплинути на західний енергетичний ринок, щоб його переформатувати, змінити пропорції між видами палива. Це, насамперед, стосується відновлювальних джерел енергії. Газпром постійно нав’язує, що біомаса — це не дуже добре. Мовляв, вона дає таку саму погану емісію, як і вугілля. Сам був свідком, коли поважні науковці починають критикувати використання біомаси. Так Росія вибиває підґрунтя використання біомаси: “Візьміть газ, він чистіший за біомасу”.
Спроби запобігти прокладанню Nord Stream 2
Україна могла би робити більше. Відома жорстка позиція Нафтогазу в ситуації з Nord Stream 2, але це корпоративний суб’єкт. На його аргументи десь там в Брюсселі чи Відні не зважають. На їхню думку, один корпоративний суб’єкт хоче зберегти свій бізнес, а в іншого суб’єкта (Газпром) є мета свій бізнес наростити, тому йде конкуренція інтересів. Зусиль Нафтогазу апріорі недостатньо.
Не бракувало заяв від Прем’єрів та Президента, міністрів, заступників міністрів і т.д., але всі ці зусилля не скоординовані, не синхронізовані — і робити це нема кому. Якби була грамотна політика, особливо в умовах російської агресії, то запровадили б посаду спеціального представника Президента з питань енергетичної безпеки, який координував би роботу причетних відомств та державних компаній.
Варто не тільки протидіяти шкідливим проектам, але паралельно намагатись зберегти транзит, пропонуючи європейським партнерам увійти до міжнародного консорціуму та зберегти хоча б частину газотранспортної системи у функціональному стані. На жаль, ми розуміємо, що у нас немає відповідальної особи, яка координувала би цю роботу, а отже нас і не надто чують у тому ж Брюсселі.
Важливо також залучити підтримку США. В американському законі про санкції від 2 серпня 2017 року передбачено можливість введення санкцій проти Nord Stream 2. Однак, ми не бачимо активності з боку Білого дому в цьому напрямку. Так, є принципова позиція Конгресу, що це небажаний проект. Так, вони запровадили санкції за дії Росії проти України, але ці санкції м’які і не стосуються чутливого енергетичного сектора. Європа, фактично, не покарала Росію за жорстокі бомбардування в Сирії. Водночас з Європи, з Берліну постійно чуємо повідомлення про пом’якшення чи перегляд санкцій.
Є багато речей, які мали б вирішуватись не лише шляхом координації всередині України, а й узгодженими зусиллями сусідніх країн, зокрема, Польщі. Польський приклад показовий тим, як поляки заблокували рішення Єврокомісії про газопровід OPAL у 2016 році. Хай тимчасово, але вдалось.
Зараз єдиним каменем спотикання для Газпрому залишилась Данія, бо данський парламент посилив вимоги до проектів, які реалізуються у виключній морській економічній зоні з огляду на національну безпеку. Та для Росії це не перешкода. У цьому контексті потрібна була б спільна робота з американською стороною, яка має сьогодні найбільший вплив на цей проект. Якби Америка запропонувала санкції проти компаній-підрядників, то це поставило б хрест на проекті, бо ні Росія, ні Німеччина не мають досвіду глибоководного прокладання труб. У минулому році, коли йшли дебати в Конгресі і було зрозуміло, що санкційний закон ухвалять, в Європі здійнялась хвиля обурення, мовляв американці не мають права вводити екстериторіальні санкції, бо там якраз відчули небезпеку втілення такого сценарію.
Цю статтю було спершу опубліковано на сайті проекту UkraineWorld.
UkraineWorld у Twitter: https://twitter.com/ukraine_world
UkraineWorld у Facebook: https://www.facebook.com/ukraineworld.org/
Немає коментарів: