Губернський тиждень: “Слова та війни” – нова книга про російську пропаганду

Протягом останніх років, навіть десятирічь, Україна перебувала в епіцентрі інформаційної війни, яку веде проти неї Росія. Країна зіштовхнулася з такими явищами, як пропаганда, дезінформація та гібридна війна, раніше, аніж країни Європи та Америки. Через це досвід України у цьому питанні є унікальним та здатен бути корисним для тих суспільств, які зіштовхнулися з кремлівською пропагандою лише нещодавно.
Саме таким досвідом ділиться з читачем група українських авторів книги «Слова та війни: Україна в боротьбі з кремлівською пропагандою». Він ґрунтується на їхньому власному дослідженні. Також в основі праці –
інтерв’ю з ключовими представниками громадянського суспільства України та медійними експертами. У книзі міститься аналіз російської пропаганди та дезінформації, застосовуваної в Україні, включаючи головні меседжі, підходи до розповсюдження, комунікаційні канали тощо.
Онлайн-версія видання доступна для завантаження .
Ключовими меседжами представленої книги є такі:
Російська пропаганда не є винаходом нещодавнього минулого, а концепт «пост-правди» - часів президентства/прем’єрства Путіна. Коріння пропаганди можуть сягати щонайменше часів Радянського Союзу.
Водночас, хоча сьогоднішня російська пропаганда нагадує радянську модель, вона також має й відмінні риси. Її мета – не пропонувати власний наратив, а радше працювати на послаблення чинних демократичних наративів західних суспільств. Не маючи змоги запропонувати щось своє, російська пропаганда намагається показати, що наративи західного світу не є життєздатними;
Проблема російської пропаганди значно ширша за питання хибних новин. Вивчення фейків є важливою частиною цієї книги. Але у книжці також йдеться про те, що пропаганда використовує конкретний дискурс, який містить напівмілітаристську риторику та спрямований на перемогу у війні.
Окрім того, у книзі експерти надають рекомендації з протидії маніпуляціям та дезінформації для українського уряду і міжнародної спільноти. Серед іншого, автори рекомендують таке (зокрема, для міжнародної спільноти):

визнати, що пропаганда та дезінформація є загрозами національній та громадянській безпеці;

розпочати дебати між стейкхолдерами щодо можливостей відповіді на загрози безпеці без порушень справжньої свободи слова;

окреслити сфери, у яких розповсюджується російська пропаганда в кожній окремо взятій державі;

створити «антирейтинги» медіа, що розповсюджують фейки найактивніше;

започаткувати міжнародні журналістські проекти, що ґрунтуватимуться на фактах і факт-чекінгу;

створити альтернативні форми реагування на пропаганду, що базуються на надійних фактах, однак, разом із тим, є іронічними та інформаційно-розважальними;

створити громадські ініціативи, що протидіятимуть пропаганді;

запровадити тренінги з медіа-грамотності в школах та університетах;

пильно слідкувати за інформаційними ресурсами, впійманими на розповсюдженні російської пропаганди, започаткувати фінансовий та фіскальний моніторинг таких медіа;

досягти кращої інтеграції між українською та міжнародною дослідницькими спільнотами шляхом форумів, зустрічей, неофіційних мереж; створити міжнародну експертну мережу;

моніторити соціальні мережі та блокувати акаунти, що пропагують мову насильства чи розповсюджують фейки;

захищати демократичні цінності, показувати, як працює демократія і яким буде суспільство, якщо демократія зазнає поразки (або як виглядає суспільство, де демократія зазнала поразки);

вивчати російські ініціативи у сфері «м’якої влади»: громадські організації, аналітичні центри, спільноти, релігійні організації, що можуть підготувати ґрунт для «активних заходів»; вивчати досвід Криму та Донбасу 2000–2013 років, до анексії та війни;

порівнювати меседжі російської пропаганди з реальністю на анексованих чи окупованих Росією територіях: у Криму, на Донбасі, в Абхазії, Південній Осетії тощо;

мати гнучкіші засоби боротьби проти гнучкості російської пропаганди;

пам’ятати, що Росія часто використовує можливості, що їй надають демократичні держави, у своїй боротьбі проти демократії; розробити жорсткіші норми, що заважатимуть Кремлю в цьому — наприклад, ускладнити процес реєстрації пропагандистських каналів у Європі та США;

визнати, що співробітники російських пропагандистських медіа не є журналістами, і тому припинити застосовувати до них принципи й практики, що стосуються журналістів (акредитації тощо);