Народився 25 липня 1985 року в місті Старий Самбір Львівської області. У Львові отримав вищу освіту, а згодом проходив докторську програму у Варшаві, готував до захисту дисертацію «Виборчі практики в малому західноукраїнському місті. 1965-2006 роки». Викладав на кафедрі нової та новітньої історії України Українського католицького університету, був активістом Громадянської мережі «ОПОРА».
Восени 2004-го виводив на площі Львова студентів, щоб боротися з «кучмізмом». Один із найактивніших учасників Громадянської кампанії «Пора!» у 2004-2005 роках. Влітку 2013-го ініціював у Львові акції солідарності з мешканцями Врадіївки, що повстали проти міліцейського свавілля. У нього було багато планів, він мріяв одружитися і навіть запропонував руку і серце своїй коханій Марічці, але коли стала потреба захистити країну, він поїхав на Майдан.
Перша поїздка була 24 листопада 2013 року, перебував там до вечора 29-го листопада, і дуже переживав через те, що не був у ніч побиття студентів, щоб захистити їх.
Якось Богдан сказав, що кораблям безпечніше на пристані, але не для цього будують кораблі, пригадує його товариш Максим Міреєв.
На київському та львівському майданах Богдан Сольчаник бував часто. Вірив у перемогу революції навіть у найважчі її хвилини. Він був першим, хто рішуче закликав до захоплення облдержадміністрації у Львові. Тоді на його клич із рупора відгукнулися тисячі.
Вчергове вирушив до Києва 19 лютого 2014 року. Був беззбройним, мав при собі лише знайдений десь по дорозі щит.
На світанку 20 лютого Богдан, у якого зі зброї був лише щит, рухався у бiк Жовтневого палацу разом із побратимами. «Я на передовій!» –зателефонував братовi Степану. Там Герой і зустрів свою смерть. Його вбила куля снайпера на вулиці Інститутській, біля готелю «Україна».
Боже, таку людину вбили, і ніхто за це не покараний.
Прокляття можновладцям, що пробачили вбивцям Майдану!
18 березня 2017 року Грудініна Наталя Миколаївна/
Немає коментарів:
Дописати коментар