В 1918-20 роках Яната – професор ботаніки українського педагогічного інституту, Харківського сільськогосподарського, один із засновників заповідників Конча-Заспа, Каневського, Асканія-Нова.
До 1928 року у професора Янати все було добре – його навіть висунули в академіки разом з Миколою Вавіловим, та скоро все різко змінюється – починається кампанія деукраїнізації у всіх сферах суспільного життя. Інститут ліквідували, а його керівництво і всіх академіків
заарештували за обвинуваченням в українському буржуазному націоналізмові. До того ж в 30-ті роки Яната, як агроном-практик, рішуче виступив проти колективізації в українському селі. А 4 травня 1935 року дійшла черга і до професора Янати: його заарештували за «протягування буржуазних екологічних теорій в галузі боротьби з бур’янами». Більшовик Затонський, якому можливо ще і досі десь в Україні стоїть недокомунізований пам’ятник, в доносі написав: «До керівницва Академії Наук пролізла контрреволюційна націоналістична група на чолі з професором Янатою і розгорнула там роботу по знищенню нашого радянського сільського господарства». Судова трійка при колегії ГПУ УРСР засудила ботаніка-націоналіста до 3-х років концтаборів на Соловках. Термін покарання закінчувався 4 травня 1938 року, але його було продовжено без суду і слідства ще на 5 років, і ботаніка було відправлено на лісозаготівлю в Магадан. Голодний, холодний, пригнічений професор, однак, не полишав своїх наукових ізисканій і до останнього свого дня збирав гербарій в скриньку, на якій концтабірним ножем вирізав «Флора і фауна Соловецьких островів».
18 травня 1938 року наш земляк з сонячного Миколаєва, талановита і світла людина, патріот і націоналіст, видатний вчений помер в Магаданській тайзі від рук російських окупантів у віці 50 років. Його закопали десь за 20 кілометрів від Теньківської траси, могили його не знайдено.
Влада російських окупантів зробила нашого земляка-миколаївця Героєм України, як і тисячі і мільйони інших Героїв, загиблих за Незалежність і Волю України. Їх могили і відомі, і невідомі, і було б доречним і логічним, виконуючи Закон про декомунізацію, змінити ганебну назву, де міститься ім’я найжорстокішого знищувача Української Нації – Сталіна, проспекта героїв Сталінграда – в проспект Героїв України. Не просто дивно, а і злочинно протизаконно, що цього до цих пір не зроблено нашою місцевою владою. Чому не виконується Закон України про декомунізацію? Чому досі ім’я Сталіна в назвах наших вулиць? Може ще і пам’ятник Сталіну поставимо? Буду роздруковувати і роздавати людям цю листівку доти, доки не перейменують!!! Ганьба!!!
Н.Грудініна.
Немає коментарів: