Здати другий фронт: ровесники Незалежності розчаровані у виборчомупроцесі

Менше, ніж через 2 місяці, відбудуться місцеві вибори. Сьогодні, в умовах військового часу, існування небезпеки сепаратизму та курсу на політику децентралізації,  місцевий виборчий процес стає тим фронтом, на якому варто тримати оборону. Щоправда, молодь віддає цю прерогативу людям середнього та похилого віку.

За даними ЦВК, на місцевих виборах  у жовтні 2014 року голосувало всього лише 52 % виборців - на 7 % менше, ніж на президентських. Цю низьку явку забезпечили, передусім, рекордно низька активність молоді. Лише 13 % молодих людей відвідали виборчі дільниці. А як буде на цих місцевих виборах?

В якості фокус-групи я обрала “ровесників Незалежності”. Це молодь 1991-1993 років народження. Вони народились під час виборення та в перші роки існування України як суверенної держави. “Ровесники Незалежності” вже достатньо дорослі, аби приймати виважені рішення, водночас достатньо молоді, щоб робити можливим суспільні зміни та іновації. 

40 % молодих людей голосуватиме за партії, що входять до об’єднаної коаліції. Молодь приваблюють
кількість людей їхнього віку в партійних списках, прозорість та чесність, що вони декларують. Флер “новизни” в даному випадку працює на користь даних партій.

Ровесники Незалежності у кількості 30 % орієнтуються на партії опозиційного спрямування. Свій вибір вони пояснюють війною на Донбасі, несприятливою економічною ситуацією, падінням курсу гривні по відношенню до світових валют. Окремі представники залишились при своїй позиції, що не змінилась з часів Революції гідності.

30% респондентів взагалі не підуть на вибори. Дехто пояснює це принциповою позицією, протестом проти існуючого становища речей. Молодь розчарована у своїх обранцях та апелює до того, що їхній голос нічого суттєво не змінить. Частина представників цієї групи на час виборів не буде знаходитись у місті і не вважає доцільним залишатись чи спеціально приїжджати, аби віддати свій голос.

Небажання йти на вибори підтверджується і тим, що практичному кожному учаснику опитування я давала список партій, що балотуватимуться у місцеву та облраду. Така ситуація виникала, бо більшість уявлення не мала, за кого голосуватиме. Незацікавленість, апатія, певні депресивні настрої є передумовами низької политичної культури молоді. І, нажаль, ніяк не впливають на її розвиток ні заклики зірок бути політично активними, ані численні школи та тренінги на кшалт “тренінгів політичної активності” чи “шкіл свідомого виборця”. 

Ще одною тенденцією, що виокремилась внаслідок опитування, стала відсутність ментальної прив’язки мера до політичної сили, яку він представляє. Поясню простіше: голосують за особистість, а не за партію, чию політику він провадитиме. Суспільство робить це за інерцією, бо раніше більшість міських голів були самовисуванцями та позапартійними. За новим Законом “Про місцеві вибори” тільки партії можуть висувати свого представника на посаду мера. Не враховувати його партійну приналежність виглядає нерозумним, адже його судження та дії не будуть виходити за межі політичної лінії партії.

Розчарування не виправдовує байдужість. Ровесникам Незалежності потрібно перестати вірити “совковому” твердженню, нібито вони лише “гвинтики в державній машині”. І навчитись цінувати своє право виборця, за що українці боролися довгії віки і яке деякі народи так і не вибороли. В очікуванні офіційного старту виборчої компанії без надії на те сподіваюсь.

Олена Позняк