Угода про асоціацію з ЄС: соціальна політика й освіта

Глави, присвячені соцполітиці в Угоді про асоціацію (Глава 21, Розділ 5 та Глава 13, Розділ 4), - це переважно гарантія не погіршення тих умов, які є зараз. Адже український КЗпП, навіть за європейськими стандартами, дуже непоганий, а подекуди навіть кращий (скажімо, в Україні один із найдовших в Європі періодів оплачуваної відпустки для народження дитини), ніж законодавство багатьох країн ЄС.

Втім, значна частина норм цього законодавства просто не виконується. Підписання угоди, звісно ж, не стане запорукою змін у сфері реалізації соціальної політики, але дасть гарантію того, що ЄС тиснутиме на Україну, аби влада належно втілювала взяті на себе в Угоді зобов’язання.

Угодою передбачені й певні зміни у цій сфері, зокрема що стосується трудових прав, безпеки на робочому місці, недискримінації в трудових правах за різними ознаками. У сфері освіти передбачене посилення співпраці у сфері професійно-трудової та вищої освіти, аби вони відповідали стандартам ЄС, а також гармонізація кваліфікацій і робочого стажу українських та європейських працівників.

Отже, Україна та ЄС погодилися, що кожна зі сторін може встановлювати власні рівні соціальної політики й охорони праці та регулювати їх на свій розсуд, втім, згідно з міжнародно-визнаними угодами і принципами. Українське законодавство має забезпечувати високий рівень охорони праці, і для цього його треба наблизити до рамкового законодавства ЄС - тобто такого, що задає певні рамки регулювання та стандартів, в межах яких кожна країна ЄС пише свої закони.

Україні не доведеться переймати ВСІ стандарти кожної країни ЄС, бо цього від нас Угода не вимагає. Конкретні нормативно-правові акти ЄС, які потрібно буде адаптувати в українському законодавстві, визначені в додатку XXXIX до розділу V.

Трудові договори.

Угода вимагає, щоб всі трудові договори або інші подібні документи, що регулюють відносини між роботодавцем і найманим працівником, були максимально зрозумілими. А умови їхнього розірвання чи подовження були чітко виписані.

Якщо договору немає, то роботодавець повинен не пізніше, ніж через два місяці після прийому працівника на роботу, ознайомити його з письмовим документом, в якому визначений наступний мінімум: учасники трудових відносин; місце роботи (основне місце роботи, або місце реєстрації підприємства, або домашня адреса роботодавця); назва, посада і категорія роботи, для якої найняли працівника; короткий опис роботи та основних обов’язків; дата початку виконання працівником його посадових обов’язків; розмір і порядок оплати.

Повний робочий день і часткова зайнятість, штатний/позаштатний працівник.

Розмір оплати за годину роботи того, хто працює повний (фул-тайм) і неповний (парт-тайм) робочий день, має бути однаковим, тобто забороняється дискримінувати працівника на підставі того, повний чи неповний робочий день він працює і платити йому більше, чи менше, ніж колегам з іншою тривалістю робочого дня.

До працівників, які працюють у штаті та поза штатом, або повний і неповний робочий день, мають застосовуватися однакові стандарти охорони праці й здоров’я – не можна дискримінувати працівників за цією ознакою. Тобто якщо працівник на окладі отримує медичне страхування, то й його тимчасово найнятий колега повинен мати таку ж страховку.

Колективні звільнення.

Угода забороняє колективні звільнення, крім скорочень. Щодо скорочень, то процедура має змінитися. В Україні скорочують, просто повідомивши працівників за два місяці. Відповідно до європейського законодавства, про скорочення треба повідомляти щонайменше за 30 днів, але при цьому потрібно максимально враховувати інтереси окремих працівників, яких скорочують, та проводити консультації з трудовим колективом.

Роботодавець має надавати працівникам повну інформацію у письмовій формі щодо причин і масштабів скорочень та критеріїв, за якими ці скорочення проводитимуть, щоб ті могли звернутися за порадою до експертів або спільно виробити план для уникнення колективних звільнень. Крім того, про такі звільнення необхідно повідомляти компетентні державні органи, які повинні стежити за процесом консультацій і мають право, за потреби, продовжувати цей період на більше, ніж 60 днів.

Забороняється дискримінація працівників за статтю.

В українському законодавстві є така норма, але вона не завжди виконується, і жінки й досі загалом отримують менше, ніж чоловіки (через те, що їх рідше підвищують на посади з більшим окладом).

Оплачувана відпустка для народження дитини.

Відповідно до Угоди, будь-хто з батьків має право на мінімальну тримісячну оплачувану відпустку, яку можна взяти будь-коли до досягнення дитиною 8 років і розділити так, як зручно батькам (не по 3 місяці кожен, а 3 місяці на двох). Такі ж права отримують батьки, котрі всиновили дитину. Нині в Україні на лікарняний у зв’язку з народження дитини має право лише жінка – за 70 днів до запланованого часу пологів; їй також оплачують 56 днів після народження дитини. Розділяти або переносити цей лікарняний не можна.

Скасовується різниця при виході на професійну пенсію чи пенсію за вислугою років для чоловіків і жінок.

Щоб вийти на пенсію достроково, чоловікам і жінкам потрібно буде пропрацювати однакову кількість років або досягнути певного однакового віку.

Безпека на робочому місці.

Угода передбачає адаптацію українського законодавства до директив Єврокомісії, які стосуються:

безпеки на робочому місці, зокрема, на підприємствах, де здійснюється видобування мінеральної сировини за допомогою буріння, на підземних і відкритих гірничодобувних підприємствах, на борту риболовних суден, у вибухонебезпечних середовищах та на пересувних будівельних майданчиках;

безпеки під час використання обладнання: засобів індивідуального захисту, ручного переносу вантажів, розташування знаків, які попереджають про загрозу безпеці чи здоров’ю;

охорони праці під час роботи з небезпечними речовинами (азбестом, канцерогенами та мутагенами, біологічними речовинами, хімічними речовинами, екранними пристроями), а також в умовах вібрації, шуму, електромагнітного поля, штучного оптичного випромінення.

Ці норми мають бути приведені у відповідність з європейськими стандартами протягом 7-10 років після набрання чинності угодою.

Освіта

Всі зміни, передбачені в Угоді, націлені на те, щоб українська бюрократію, яка висуває вимоги до отримання освіти, була відповідна європейській.

Професійно-технічна освіта.

Угода передбачає, що система професійно-технічної освіти в Україні має бути сумісна з потребами української економіки, а також з освітніми стандартами ЄС. Тобто Україна та ЄС працюватимуть над тим, щоб за набором предметів та спеціальностей українське ПТУ не відрізнялося від будь-якого аналогічного навчального закладу ЄС.

У вищій освіті сторони декларують продовження співпраці в рамках Болонського процесу.

Процес створення єдиного європейського освітнього простору почався ще наприкінці 70-х, але офіційною датою початку процесу є 19 червня 1999 року, коли в була підписана Болонська угода. Україна підписала угоду в 2005 році.

Болонський процес розпочали для підвищення конкурентоспроможності європейської освіти, підвищення мобільності студентів та викладачів (наприклад, за програмою «Еразмус» студенти можуть 1-2 семестри провчитися в іншій країні, а отримані там кредити (оцінки) будуть зараховані в «рідному» виші тобто ні студент, ні викладач не прив’язаний лише до одного вишу чи навіть країни), можливості простішого працевлаштування випускників відповідно до принципу вільного руху робочої сили в межах ЄС – адже в університетах, котрі приєдналися до процесу, ввели систему оцінювання знань, за якою стало легко визначити рівень підготовки та ступінь випускників (кредитно-модульна система, яка дозволяє одразу визначити, скільки годин студент вивчав той чи інший предмет і наскільки інтенсивні завдання виконував; рівні бакалаврів, магістрів та докторів наук).

Болонський процес не передбачає запровадження однакових навчальних програм в усіх університетах Зони європейської вищої освіти, але робить їх співмірними, а освітні системи різних країн чи навіть університетів – зрозумілішими.

При цьому в Угоді про асоціацію не йдеться про взаємне визнання дипломів Україною та ЄС. Це питання регулюється окремими двосторонніми угодами. Але в майбутньому, в разі успішної реалізації Україною Болонського процесу та визнання кваліфікацій потреба в нострифікації дипломів зникне сама собою.

Кваліфікації.

В Угоді йдеться про те, що має відбутися уніфікація професійного досвіду українських і європейських фахівців. В ЄС нині це відбувається на основі величезної складної директиви, яка визначає, як різні рамки кваліфікацій узгоджуються в різних країнах.

Угода закладає процедуру постійного діалогу й усунення перешкод, пов’язаних із визнанням кваліфікацій і стажу роботи, необхідних для надання певних послуг, через консультації в Комітеті асоціації з питань торгівлі. Йдеться про те, що коли в котрійсь із країн-членів ЄС працівникам не зараховують досвід роботи, або кваліфікаційний рівень, здобутий в Україні, то українська сторона має підняти це питання, і рішення щодо нього має бути записане в додатку до угоди.

Переліку конкретних професій і їхніх кваліфікаційних рівнів в Угоді немає, тому що на момент її написання цих даних не було, адже українські фахівці не могли у значимих кількостях виїздити для надання послуг в ЄС, тому не було зрозуміло, які професії треба вписувати в угоду.