Сегодня, когда в городе стартовал конкурс молодых литераторов, хочу вспомнить живого классика украинской поэзии Дмытра Кремня. В русскоязычном Николаеве начала 80-х быть украинским поэтом было чем-то нереалистичным. Я юнкор молодежной газеты приносил свои первые заметки изредка встречался с тогда завотделом Димой Кремнем. Витались ми кожного разу виключно українською. Дальше - меня не хватало. Видел как уважительно относились к нему коллеги, редактор Юрий Демченко. Хотя сегодня я понимаю, что поэт в газете - это как лань в упряжке. Сам поэт так вспоминает свой переезд с Закарпатья на Николавщину:
переїзд до смт Казанка Миколаївської області був доленосним. У Миколаєві, закритому місті, порядки були суворі, але саме там перший секретар обкомуВ.Васляєв наклав табу на шельмування роману Олеся Гончара «Собор». І саме при цьому чоловікові в Миколаєві були засновані організації Спілки художників (1970) і письменників (1974). Я прожив у Казанці чотири роки. Там же став автором першої книжки «Травнева арка» з передмовою Віталія Коротича і членом Спілки письменників СРСР, прославився в Москві на зльоті молодих письменників Союзу. Якби я був «під оком» і про мене не лунали б схвальні слова класиків у Києві та Москві, я міг би загриміти в Новоданилівську колонію поблизу Казанки: там чимало пересиділо дисидентів.
Тут, у Казанці, я відкрив собі цілий степовий материк. Це батьківщина Павла Глазового, батьківщина народної комедії Леоніда Юхвіда «Весілля в Малинівці». Але це тільки література. А народ виявився страшенно доброзичливим. Тим паче — море вчорашніх студентів, які тут же, як і я, ставали лікарями, вчителями. Я ж тоді був двадцятирічним хлопцем, елегантним і красивим. А що дітей у школі любив і ніколи не давав ображати нервовим колегам, то й діти мене любили. А значить, полюбили й ненависну їм до того укрмову й укрлітературу, яку я викладав. Щоб тебе пам'ятали, щоб тебе любили в народі і в такі часи, як наші,— для цього й самому треба бути людиною."В 1999 году Дмытро Дмытрович получил Шевченковскую премию по литературе за сборник "Пектораль". Не так давно вместе с коллегой, русскоязычным поэтом В.Пучковым они сотворили триязычный поэтический сборник "Два берега". Кто не читал, почитайте. Стихи достойные.
А вот как изолировали Д.Кременя с газеты областного совета история мутная, но вполне в духе нынешних времен "разборок" регионалов с патриотами.
Такого тактичного и упорного украинофила как Дмитрий, поискать еще. Но уж то, что охранять его надо, как национальное сокровище - факт.
Немає коментарів: